Почну з того, що дитинка наша була довгоочікуваною. Чоловік тривалий час нарівні зі мною мріяв про малюка. Лікарі не стали говорити мені точну дату майбутніх пологів (+/- 4 тижні). Так що нам залишалося просто чекати того самого дня, коли наша мрія повинна була здійснитися.
Я збиралася народжувати в одній з лікарень сусіднього міста. Їхати туди хвилин 30. Оскільки я не могла сама водити машину, і ми не знали, в який саме день я народжу, я попросила чоловіка цілий місяць відмовитися від алкоголю.
Він протримався 3 тижні, на четвертий прийшов додому з пакетами, повними пива з закусками.
– Я вже втомився. Ти прекрасно знаєш, коли народиш, це всього лише забаганка, щоб ти змусила мене не пити! Використовуєш свою вагітність проти мене! – відкрив пиво, ліг на диван і почав бенкетувати повернення до «доброї» справи.
Я навіть не стала йому нічого говорити і тихо пішла спати. По дорозі в кімнату я відчула, що внизу живота дуже сильно почало щось боліти. Я втратила дар мови, але потім зрозуміла, що почалося …
– Перейми … перейми … – ледве вимовила я і мало не впала на підлогу.
Звичайно ж, від чоловіка нуль реакції, а оскільки я народжувала вперше, мені було дуже страшно. І ось, біль трохи вщух, я почала збирати необхідні документи в пологовий будинок.
Коли почався другий потік болю, я мало не накричала на нього і попросила відвезти мене в лікарню, а він подивився на мене і каже:
– Які ви, баби, підступні! Перейми у неї. Просто скажи, що ти не хочеш, щоб я пив! Досить прикидатися.
Я ледве добралася до кімнати і лягла на ліжко. Часом перейми були такі сильні, що я кричала від болю. А він демонстративно вийшов з дому, схопивши з собою ноутбук, адже я своїми криками заважала йому грати в його улюблену гру.
Я почала йому дзвонити, абонент в сотий раз був недоступний. Я не розгубилася, викликала таксі. Швидку викликати не хотіла, оскільки вони повезли б мене в найближчу поліклініку. І ось я одна поїхала в інше місто народжувати малюка.
Я не стала йому нічого повідомляти. Вранці він мені подзвонив і почав просити вибачення. Не могла ніяк його пробачити. Адже завжди думала, що чоловік буде поруч під час пологів, уявляла, як він буде хвилюватися, коли вперше побачить нашого малюка.
Але в підсумку я його все ж пробачила. Тільки ось осад неприємний залишився.
Порадьте, як викинути з голови ці неприємні спогади?
