– Я не можу залишити свою матір без нагляду. Вона поводиться гірше, ніж мала дитина, – скаржиться Зіна Петрівна. – Сусідка більше не хоче з нею сидіти, а на доглядальницю у мене немає грошей. Тепер я не можу відлучитися з дому і навіть в магазин виходжу за нагальної потреби. А ванну приймаю тоді, коли матір засне.
– А чому Рая тобі не допомагає? Вона вже доросла, тому могла б подбати про свою бабусю.
У Зіни була одна дочка, яка в юному віці вийшла заміж, переїхала до чоловіка і народила дитину. Проте їхнє подружнє щастя тривало недовго. З п’ятимісячною онукою на руках Рая повернулася до матері.
– Чоловік виявився ледачим, а свекруха не хотіла допомагати з немовлям, – відказала Зіна Петрівна.- Зрештою, Рая не засмутилася, коли пішла з тієї сім’ї. Хоча я з самого початку застерігала її, що зять ненадійний.
Проте тепер Зіні доводилося забезпечувати свою доньку з онукою.
– Моя мама спочатку жила окремо, але в неї загострилися проблеми з пам’яттю. Вона вже давно стала забудькуватою. Бувало, що йшла в магазин, але звертала не на ту дорогу. Або йшла з дому і залишала по собі ввімкнений чайник чи праску. Лікування не допомагало, а залишати стареньку саму ставало небезпечно, – ділиться Зіна. – Взагалі матір давно переписала квартиру на Раю, але та ще певний час жила зі мною. І не дивно, адже гроші в дім приносила лише я.
Зрештою донька віддала дитину в дитячий садочок, тому змогла піти на роботу. Матері дівчина сказала, що готова до самостійного життя.
– Усім так буде краще. Ти зможеш спокійно доглядати за бабусею, а я влаштую особисте життя, – говорила Рая.
Перший час Зіна Петрівна продовжувала працювати на колишній роботі, а потім знайшла іншу вакансію, яка була неподалік від дому. Тепер жінка могла регулярно провідувати матір і дивитися, чи з нею все гаразд. Оскільки Рая часто хотіла залишити на Зіну онучку, але та відмовляла їй, то між ними траплялися непорозуміння й сварки. Стосунки між мамою й донькою зіпсувалися.
– На вихідних в мене і так роботи більше, ніж зазвичай. Куди мені ще за дитиною глядіти? – обурювалася Зіна Петрівна.
– Тоді візьми онучку з собою на роботу, – заявляла Рая. – Де ж це таке можливо, щоб у моєї доньки була бабуся, але в мене зовсім не було часу на особисте життя?
– Та як я можу взяти дитина на роботу, якщо їй потрібно приділяти увагу? А я ще доглядаю за матір’ю. Поки нагодую одну, поки іншу, то й часу на роботу не залишиться. Я б могла погодитися, якби для цього була вагома причина. Проте Рая хоче залишити онучку на мене, щоб піти погуляти з подругами чи зустрітися з кавалерами.
Згодом старенькій жінці стало гірше. Зіні довелося піти з роботи і проводити увесь час з мамою. Онучку вона так і не почала частіше брати до себе, бо у квартирі була хвора жінка.
– Я і так не маю сил доглядати за хворою матір’ю, а ще за онучкою потрібно пильнувати.
– Може потрібно маму віддати в якесь спеціалізоване місце? – якось запитала сусідка.
– Ти що? Я не можу так вчинити з власною матір’ю.
– Ти маєш рацію, – погодилася сусідка.
– Я не збираюся допомагати тобі, – якось заявила Рая. – У мене своїх турбот вистачає: дитина, чоловік, робота.
– Але ж я тебе про це навіть не просила.
– Я на майбутнє попереджаю, щоб ти не розраховувала, що я буду сидіти з бабусею. Ти мені з онукою не допомагала і я тобі не буду.
На чиєму ви боці в цій ситуації?
