Ця історія про одного чоловіка. Він жив у селі. Та добре вмів шити, лагодив речі усім односельцям. Його життя було праведним, а віра сильною і щирою. Якось він захворів. Тоді наближалося Різдво.
Чоловіка дуже засмутило, що він не зможе піти до церкви. А тієї ночі йому приснився сон. Там лагідний тихий голос промовив:
– Я бачу, що ти не зможеш прийти до мене в храм. Тоді я сам прийду до тебе в гості!
Чоловік зрадів:
– Сам Господь завітає до мене сьогодні!
Він став прибирати у своєму невеликому будиночку. Як раптом почув плач хлопчика за вікном. І спитав у нього:
– Що сталося? Чому ти плачеш?
– Мої єдині черевики порвалися! Я більше не маю в чому ходити. Я з бідної сім’ї. Батьки не зможуть купити нові!
– Ходи-но сюди. Знімай свої черевики! Зараз все виправимо, будуть, як нові! – і запросив його до своєї майстерні.
Через короткий час все було готово! Хлопчик був радий, як ніколи, взув черевики й пішов щасливий додому.
Почало смеркати. Чоловік все ще чекав на Гостя. Раптом у двері постукала жінка.
– Ти мені вибач! Я залишала тобі свої чобітки.
– Так, вони вже готові!
– Річ у тому, що я не маю чим заплатити. Але інших у мене теж немає. Таки на вулиці холодно. Мені дуже прикро!
– Забирай! Все добре! З ким не буває. Носи на здоров’я! – і, щиро посміхаючись, віддав їй чоботи.
Гостя так і не було. На небі вже виднілися зорі. Чоловік почав стелити собі ліжко. У двері знову постукали. То був мандрівник:
– Добрий вечір, пане! Вибач, що у таку пізню годину турбую тебе. Але мені ніде переночувати. Я йшов сюди цілий день. Обійшов вже всю вулицю, але ні в кого не знайшлося місця для мене.
Чоловік посміхнувся і впустив хлопця всередину. Він показав йому на своє ліжко, а сам ліг на підлозі. І задумався:
– Так і не завітав до мене сьогодні гість. Напевно, я не заслужив в Нього своєю вірою. Не достатньо мав честі разом з Ним розділити таке свято. – і заснув.
Сниться йому той самий сон, а лагідний голос промовляє:
– Сьогодні я був у тебе тричі. І ти тепло мене зустрічав.
Чого навчає нас ця притча?
