Яку, яку, мою свекруху, на що вона мені здалася, я її все життя терпіти не могла, а тепер її до мене? Щоб я їй памперси міняла?

Сашко був у пані Катерини першою дитиною, завжди допомагав з молодшими братиком й сестричкою. Адже мати гарувала на роботі, тому вся відповідальність була на його плечах – він же старший! Правда, Іринка та Петрик народилися у шлюбі, а Олександр був “байстрюком”. 

Свекруха з 3-х річною дитиною вийшла заміж за досить заможного чоловіка. Вітчим чоловіка одним з перших почав свою справу, відкрив якийсь кооператив ще в кінці 80-х. Благополучно пережив 90-ті, не розорився в нульових.

Дітей на своїх і чужих  ніколи не ділив. Порівну купував одяг, іграшки, навіть  ременя міг всипати, якщо було за що. А от свекруха нащадків розділяла:

– І навіщо я тебе народила? Всю сімейну картину псуєш. Всі у нас біленькі, а ти весь в тата вдався. Чорний, як смола! – частенько говорила синові. 

Чим був винен Сашко, який квиток в життя у мами не випрошував – незрозуміло. Тим більше, що жінці це не завадило побудувати особисте життя. А у вітчима грошей завжди було достатньо і зайвий рот в сім’ї нікого не обтяжував.

Ставлення матері до Олександра засвоїли з дитинства і молодші сестра з братом. Уже в дитячих сварках: «ти ніхто», «ти нам не рідний», «мій тато тебе напуває і годує» щедро звучало з вуст Іринки та Петрика.

– Знаєш, у мене таке відчуття, що вітчим єдиний мій рідний чоловік в цій родині… – одного разу сказав Сашко. 

Зі свекрухою я майже не спілкувалася, адже не цікава їй була дружина нелюбого сина. При знайомстві вона подивилася на мене гидливо і мовила:

– Ну чого ще було чекати від нього? Живіть, як хочете і де хочете.

Ми орендували квартиру, зате ні від кого не залежали. А через рік після весілля вітчима не стало. Раптово. Точніше раптово для всієї родини, сам свекор, ніби щось передчуваючи, папери упорядкував.

Будинок дістався свекрусі, а кожному з дітей, включаючи і пасинка, вітчим відписав по двокімнатній квартирі. Вся нерухомість була оформлена дарчими. А основний заповіт, який стосувався фірми, вітчим чоловіка наказав відкрити через пів року.

– А йому за що? Він яке відношення до тата має? – запитувала сестра.

Свекруха теж була незадоволена, бо вважала, що він не заслужив. Проте,  жили ми спокійно в новій квартирі два місяці, а потім нас прийшла свекруха.

– Значить так! Стару забереш ти!

– Яку стару? Ми нічого не розуміємо! 

– Яку, яку, мою свекруху! Нащо вона мені здалася, я все життя терпіти не могла, а тепер її до мене? Щоб я їй памперси міняла? – заявила мати чоловіка.

Виявилося, що ні сестра, ні брат теж не захотіли, щоб бабуся жила з ними, а одна вона вже не дати ради і потребувала догляду, адже після інсульту у жінки відмовили ноги.

– Тобі тато квартиру залишив – ось і відпрацьовуй! – дорікав брат. 

Ми з чоловіком порадилися і взяли до себе Інну Степанівну. Вона виявилася жінкою з гумором, дуже цікавою і життєрадісною людиною. Природно їй було прикро, що рідні внуки з нею так вчинили, вона сказала в перші ж дні:

– Мати їх розпестила, невістко моя, а тебе, Сашко, мій син завжди любив і хвалив. Ти для нього завжди був рідною, а для мене ти тепер більше, ніж просто онук.

Іринка та Петро відвідувати бабусю не вважали потрібним. Ні дзвінка, ні візиту.

Доглядати за бабусею було не важко, вона на кріслі-каталці примудрялася навіть вечерю нам з чоловіком приготувати.

А ще через 4 місяці було оголошено заповіт вітчима, що стосується активів його бізнесу. Він все заповів своїй матері. Треба було бачити обличчя свекрухи, і її молодших дітей.

– Бабусю я забираю, – сказала сестра, підійшовши до нас.

– Не ти, а я! – замайорів Петро.

– А хто вам сказав, що я хочу переїжджати? – запитала бабуся у жадібних онуків, – мені добре у Сашка і я нікуди не піду.

Вона так і залишилася у нас, майже відразу подарувала моєму чоловікові все, що їй дісталося за заповітом покійного вітчима.

Свекруха та зовиця намагалися оскаржити це, був суд, але вони програли. Їм і так дісталося багато чого. Петро примудрився влізти в якусь сумнівну історію, квартиру довелося продати за борги, він повернувся жити до матері.

Ірина вийшла заміж, але з чоловіком не зжилася, виховує її дитину теж свекруха, а сама сестра чоловіка влаштовує особисте життя.

Декілька тижнів тому бабусі не стало. Коли Сашко розбирав її речі, то знайшов записку. Впізнав почерк вітчима.

“Здається, що зі всіх дітей тільки Сашко мені немов рідний. Іра та Петро хочуть тільки грошей. Тому якщо зі мною щось трапиться погане, то навіть не думай про те, щоб жити з ними. Переїдь до Олександра, він про тебе подбає. Шкода, що інші діти не такі, як він”. 

А ви б змогли прийняти чужого малюка, як вітчим Сашка?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector