Історія ця сталася, коли ми з чоловіком вирішили собі окрему квартиру купити. До цього жили з його батьками в трикімнатній, і хоча вони до нас добре ставилися, та й зі свекрухою я спілкувалася дуже добре, але знаєте – не справа це коли дві дорослих сім’ї на одній житлоплощі. Але одна думка про іпотеку нас лякала неймовірно. Ось і довелося кілька років тіснитися, поки власних грошей не назбирали
Звичайно, довелося ще трохи і у родичів позичити, але зате обійшлося без банківського кредиту. Грошей у нас було не так щоб багато, вистачало тільки на однокімнатну і не в найкращому районі. Оскільки на ремонт коштів вже не залишалося, то почали дивитися тільки ті квартири, які продавалися з ремонтом.
Ну і від метро недалеко, щоб на роботу можна було спокійно добиратися. Шукали самі, тому що на агентів грошей у нас теж не було, але нам все одно дзвонили в основному агенти, які пропонують подивитися різні варіанти. Загалом, що розповідати? Напевно, кожен, хто хоч раз в житті купував квартиру, проходив через подібні випробування. Нескінченні перегляди, зустрічі, обговорення, знову перегляди.
Так минув місяць, а може і більше. Відповідного варіанту, щоб подобався і чоловікові, і мені, і відповідав всім необхідним умовам, ми так і не підібрали. Нерви мої були вже на межі, так що одного вечора я вирішила випити чаю з ромашкою і лягти спати раніше, щоб трохи відпочити. Сниться мені сон. Немов йду я по дорозі, а навколо мене будинки, в них квартири, з вікон люди висовуються, кричать, щоб я заходила, дивилася, купувала …
Загалом, не сон, а продовження нашої повсякденної реальності, як вона є. А я біжу повз всіх ці будинки, і мені хочеться відмовитися від них, втекти, тільки вулиця ця все не закінчується. І тут раптом назустріч мені бабця якась попадається і каже, щоб я за нею повторювала дивну фразу: «що моє – то моє, а що твоє, то твоє». Ось думаю, що за дурниця, і чого вона до мене причепилася, вирвала руку і далі біжу.
А баба ця спритна виявилася, вона знову мене наздогнала, знову за руку схопила і питає – чи добре я запам’ятала? Що моє – то моє, а що твоє, то твоє. І так ця фраза до мене прилипла, що я цілий наступний день мимоволі ходила і прокручувала її в голові. У другій половині дня зателефонував чоловік – радісний такий. Сказав, що знайшов чудову квартиру, по наших грошах, близько до центру міста, з ремонтом і метро неподалік.
Загалом, все, як нам потрібно. Фотографій правда, не було, але мужик, що її пропонував на продаж, пояснив, що це тому, що квартира щойно з’явилася, і часу на рекламні фото поки не було. Але ми можемо приїхати і самі подивитися все в живу, а потім вже і вирішувати. Тільки вирішувати потрібно швидко, тому що така чудова квартира піде буквально за лічені дні. Як я зрозуміла, дядечко цей працював не від агентства, а трудився приватним маклером – зводив продавців і покупців за власною ініціативою.
Зрозуміло, в той же вечір ми поїхали її дивитися. І дійсно – у мене навіть рот відкрився: це було саме те, що нам потрібно – за всіма параметрами. Кухня велика, акуратна, світла кімната понад 20 квадратних метрів з великим вікном і балконом, простора вітальня, комора, третій поверх – все, як мені малювалося в моїй уяві.
Я ніяк не могла відірватися. Все ходила з кухні в кімнату, заглядала в кожен куточок. Мені подобалося все. І як я встигла помітити – моєму чоловікові теж. І раптом, коли я в черговий раз вийшла в кімнату, в моїй голові раптово прозвучала знайома фраза: «Що моє – то моє, а що твоє, то твоє». Сама не знаю чому, я тихенько відійшла до балконних дверей і вимовила її пошепки вголос. Ви не повірите – в цей момент все змінилося.
З моїх очей немов пелена впала – і з носа теж. Я відчула, що в цій квартирі нестерпно смердить – схоже на те, що тут колись тримали купу кішок, і вони гадили прямо на паркетну підлогу. Яка, до речі – чомусь я почула це тільки тепер – нестерпно скрипіла при кожному кроці.
Придивившись, я навіть помітила кілька паркетин, які хитаються і ось-ось збираються випасти зі свого місця. А може, вони вже і випали, просто їх на час переглядів вставили і злегка закріпили. Я обернулася і раптово побачила, як із стіни прямо на моїх очах сповзла смуга шпалер, а за нею відкрився отвір для розетки, навколо якого частина стіни почорніла і обвуглилася.
Я вказала на неї цьому дядечку і кажу – схоже на те, що тут коротке замикання було. А він зблід весь, його люб’язність відразу кудись випарувалася, він підхопив мене під лікоть і почав до дверей підштовхувати. Буквально виставив на сходову клітку, а за нами і чоловік мій вийшов.
І ось цей мужик наговорив нам купу неприємних слів, сенсом яких було те, що ми самі не розуміємо свого щастя, і що за наші гроші нічого кращого ми просто знайти не зможемо. Перед тим як двері зачинилися, я знову повернулася до нього, і, дивлячись прямо в очі, повторила ту саму фразу. Від щирого серця. Він весь на обличчі змінився і дверима грюкнув. А коли ми з чоловіком повернулися додому, він ще руками розводив весь вечір і говорив, що сам не розуміє, як він цього всього відразу не помітив. І яке щастя, що шпалери зі стіни сповзли так вчасно, а то ми й не здогадалися б про коротке замикання.
На тому справа з тією квартирою і закінчилася. Втім, незабаром ми знайшли іншу, і навіть набагато кращу. І по грошах цілком вклалися. А фразу цю, яку мені уві сні підказали – до речі, хто це був, не знаю досі, можливо, мій ангел-охоронець – так ось цю фразу я тепер намагаюся непомітно вимовляти в будь-якій спірній чи складній ситуації. І знаєте – допомагає. Відразу багато що прояснюється.
А ви вірите в таку магію слів?
