Я завжди стараюся надавати допомогу літнім людям, які просять милостиню на перехрестях або на вулицях. Я сподіваюся, що навіть якщо це лише шматок хліба, вони матимуть щось на їжу.
Кожен день я помічав одну бабусю біля свого будинку. Вона жила на поверсі вище. Її зовнішній вигляд був, м’яко кажучи, жалюгідним. У неї була стара хустка, розірвана куртка та рукавиці. Штани були повні латок, а місця для нових не було.
Того вечора після роботи я зайшов до супермаркету і купив для неї деякі продукти: гречку, рис, вівсянку, молоко, хліб, сир, ковбасу, декілька картоплин. Це не сильно вплинуло на мій бюджет, але старенька жінка тепер матиме щось, щоб перекусити.
“Ой, синку, дякую! Нехай Бог тебе береже!” – радісно сказала бабуся.
Після цього я спокійно заснув.
На наступний ранок, коли я йшов на роботу та проходив повз супермаркет, я побачив ту ж сусідку. Але цього разу вона стояла з табличкою “на їжу”.
“Бабусю, що ви тут робите? Я ж вам вчора приніс багато продуктів!” – запитав я.
А відповідь, яку я почув, вразила мене:
“Ану відійди, очкарику! Ти лякаєш всіх клієнтів!”
Ось такий був “дякую” від неї. Здається, що ця старенька жінка лише притворювалась безпомічною. Тепер я навіть не вітався з нею в під’їзді. Вона звертає на мене косий погляд і бурмотить щось під носом.
Тепер я передаю гроші, одяг або продукти фондам, які дійсно допомагають нужденним, а не збагачуються на їхній біді! Я раджу вам робити те саме! У світі багато шахраїв.
А ви згодні з таким поглядом на милостиню для жебраків? Чому?
