Приблизно пів року тому я познайомилася з досить цікавим чоловіком. У нас було багато спільних інтересів, тому взаємна симпатія виникла майже одразу. Ми розпочали відносини. Кожних вихідних я залишалася в нього вдома. А вчора він мене приголомшив. Сказав, що я лінива і не хочу нічого йому готувати. Що він мав на увазі, я так і не зрозуміла.
Я зараз багато працюю, не сиджу на місці. Чому я повинна кидати все і бігти додому йому готувати? Ми зараз з ним просто зустрічаємося, статусу дружини я не маю. Ось коли ми зареєструємо шлюб, тоді можна буде про такі речі говорити. Зараз він від мене вимагає не тільки готувати йому, але й купляти всі необхідні продукти за свої гроші. Я вважаю, що це вже занадто.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Мій хлопець дуже любить поїсти. Але завжди вимагає, щоб страви були з м’яса, а я його практично не споживаю. Зарплата у мене не дозволяє купувати продукти і собі, і йому. Я в основному харчуюся овочами, рибою та фруктами. На продукти у мене в місяць йде зовсім не багато грошей. Але мій хлопець думає зовсім по-іншому.
Його смаки, я категорично не розділяю. Виходить, що у нас не вийде скласти якийсь спільний раціон. Я повинна купити продукти і ще й ввечері готувати йому незліченну кількість страв. Я на таке не збираюся підписуватися.
Звичайно, що на вихідних я можу приготувати щось смачне і навіть купити щось на свою зарплату, але дуже боюся, що згодом він це буде сприймати як належне і просто вилізе мені на голову. Він взагалі розлінився та не хоче старатися. Цукерково-букетний період взагалі пройшов мимо мене. Я отримала від нього лише один невеличкий букетик. Так чому я повинна йому у всьому намагатися догоджати? Все в стосунках повинно будуватися на взаємності.
Як ви вважаєте, чи є продовження у таких стосунках?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
25 фотографій, які обдурять ваші очі
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
