Родина Максима багато років жила у місті, навіть свою квартиру мали, але потім вирішили втекти від міського шуму в село. Там від діда старенький будиночок лишився. Мама працювала дистанційно, а батько й так все життя ветеринаром був, тому проблем з працевлаштуванням не виникало. А в селі ж така романтика: річка, природа, тиша… Будинок правда в них був зовсім старий, от вони й вирішили придбати нову ділянку у сусідньому селі та будувати хату там.
Максимові було 12 років, коли вони переїхали до села. Через деякий час навіть господарство вирішили завести. Так у них зявилася коза Нюра. Батьки Максима тоді на річці були, а йому принесли маленьку Нюру. Вона тоді на нього такими добрими очима дивилася, що він навіть задумався: “Ніхто з людей так не дивиться. А якби дивилися, то жити було б легше”.
Так вони й почали дружити. Коза навіть до хати могла спокійно заходити. Сусіди часом сміялися, мовляв, це ж не кіт, а коза! Але ніхто на їх слова не зважав. Потім вони ще 3 кізочок завели, але вони не були такими приязними. Лише Нюра всюди за Максимом ходила.
От вже і будинок майже добудувався, навіть почали речі перевозити. Дійшло діло до кіз, але Максим сказав, що Нюру саму не кине, переїде разом з нею. Тому батьки вирішили залишити її біля себе.
Того дня на вулиці було дуже спекотно. Сусід-пияка Микола як завжди добре хильнув, закурив та заснув. Вогонь розгорівся дуже швидко й охопив одразу дві хати. Миколу старі люди швидко врятували. А от у будинку Максима, крім Нюри нікого не було. Коли він почув про пожежу, то миттю прибіг додому й рвався до сараю.
– Куди? Куди? – кричала тітка Зоя.
– В сарай, там же Нюра!
– В хату біжи, може які гроші, чи документи треба забрати, ще є час!
Максим лише махнув рукою й увірвався у сарай. Нюра нервово бігала з одного кутка в інший, а коли побачила господаря, то просто кинулася йому на руки. Він вибіг з нею надвір й просто впав на траву. Обоє трусилися від страху.
Тут повернулися батьки.
– Я йому казала, в хату біжи, рятуй документи, чи гроші, – кричала тітка Зоя. – Було там щось таке?
– Ноутбук, мікрохвильовка, гроші були, на дрібні витрати…, – відповіла мама.
– Ну от! А він козу рятує!
– Вона – його друг. А, значить, найдорожче, що там було, – просто відповів батько Максима.
Того ж дня вони перебралися в нову хату й майже всю ніч не спали. Лише під ранок Максимові вдалося заснути й почути слова батька:
– Людину виховали.
У новому селі з Максима також сміялися, мовляв, подруга його, коза, всюди за ним ходить. Але ж ніхто не знав, який вчинок зробив цей малий хлопець. Такий зв’язок не переривається.
Ви б наважилися рятувати свого пухнастого друга?
