Якось минулого тижня мені знадобилося поїхати в супермаркет за продуктами. Він знаходиться не так далеко і я б могла піти туди пішки, але погода була зовсім не для прогулянок.
Я зайшла в автобус. Всередині були практично одні жінки, більшість з яких пенсійного віку. І куди їм всім потрібно о 10 ранку? Та ще більше дивує те, що вони переконані в тому, що їм хтось щось зобов’язаний. Коли я стикалася з такими людьми, то ввічливо відмовчувалася. Та сьогодні моє терпіння луснуло.
Річ в тому, що на черговій зупинці в автобус намагалася зайти бабуся. Вона наказовим тоном сказала мені, щоб я допомогла їй піднятися. Мене таке зухвале звернення обурило.
– Чого дивишся? Хіба я недоступно сказала, що потрібно допомогти? – продовжила стара.
У відповідь я продовжувала мовчати.
– Досить вдавати, що ти мене не чуєш! Краще подай руку! – стояла на своєму бабуся.
Та я лише відвела погляд в бік. Буквально за секунду до неї під’єдналася інша жінка:
– І вам не соромно? До вас звернулися по допомогу! – обурилася вона.
А власне чому мені має бути соромно? Я їду у своїх справах, нікого не чіпаю і нікому не заважаю, а мене хочуть присоромити за те, що я не хочу допомогти. Чому я маю нехтувати своїми бажаннями на забаганку незнайомої людини? Тим паче у мене проблеми зі спиною і зайвий раз напружуватися не можна. Чому я маю шкодити собі і погіршувати власне здоров’я через якусь наглу жінку?
Я нікому нічого не винна. Можливо, ввічливе прохання змусило б мене проявити співчуття, але в цій ситуації я зовсім не відчуваю жодної вини за свій вчинок. До речі, жоден чоловік також не проявив бажання допомогти.
А на чиєму ви боці в цій ситуації?
