Жінка приказним тоном «попросила» допомогти їй зайти в автобус. Я відмовилась, і мені за це зовсім не стидно

Якось минулого тижня мені знадобилося поїхати в супермаркет за продуктами. Він знаходиться не так далеко і я б могла піти туди пішки, але погода була зовсім не для прогулянок. 

Я зайшла в автобус. Всередині були практично одні жінки, більшість з яких пенсійного віку. І куди їм всім потрібно о 10 ранку? Та ще більше дивує те, що вони переконані в тому, що їм хтось щось зобов’язаний. Коли я стикалася з такими людьми, то ввічливо відмовчувалася. Та сьогодні моє терпіння луснуло.

Річ в тому, що на черговій зупинці в автобус намагалася зайти бабуся. Вона наказовим тоном сказала мені, щоб я допомогла їй піднятися. Мене таке зухвале звернення обурило. 

– Чого дивишся? Хіба я недоступно сказала, що потрібно допомогти? – продовжила стара.

У відповідь я продовжувала мовчати. 

– Досить вдавати, що ти мене не чуєш! Краще подай руку! – стояла на своєму бабуся.

Та я лише відвела погляд в бік. Буквально за секунду до неї під’єдналася інша жінка:

– І вам не соромно? До вас звернулися по допомогу! – обурилася вона. 

А власне чому мені має бути соромно? Я їду у своїх справах, нікого не чіпаю і нікому не заважаю, а мене хочуть присоромити за те, що я не хочу допомогти. Чому я маю нехтувати своїми бажаннями на забаганку незнайомої людини? Тим паче у мене проблеми зі спиною і зайвий раз напружуватися не можна. Чому я маю шкодити собі і погіршувати власне здоров’я через якусь наглу жінку?

Я нікому нічого не винна. Можливо, ввічливе прохання змусило б мене проявити співчуття, але в цій ситуації я зовсім не відчуваю жодної вини за свій вчинок. До речі, жоден чоловік також не проявив бажання допомогти. 

А на чиєму ви боці в цій ситуації?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: