Зіна народила свого сина Василя досить пізно. Довго не могла завагітніти, а потім ще й важкі пологи. Малюк народився хвореньким та декілька днів пролежав у реанімації. Лікарі казали, що шансів майже нема та готували жінку до найгіршого. Але Зіна не здавалася. Щодня та щовечора молилася Богові, щоб він дав малюкові сили та здоров’я. Ходила до церкви та на проповіді, їздила до мольфарів та купувала різноманітні відвари та цілющі трави – лиш би Василько одужав!
Чоловік не витримав. Пропонував їй віддати сина у дитячий будинок. А потім взагалі мовчки зібрав свої речі та пішов геть. Але жінці було байдуже, вона не хотіла нікого бачити, крім Василька. Бувало, що на роботі брала додаткові зміни, прибирала у магазинах та економила на власних потребах, але свято вірила, що синочок виросте здоровим. Молитва до Бога давала їй сили йти далі.
Тепер жінка згадує ті роки, немов це був страшний сон. Зараз її син Василько виріс справжнім чоловіком, навчався у школі на відмінно, але, на жаль, не зміг вступити на державне місце. Жінка хотіла дати йому все найкраще, тому поїхала на заробітки у Польщу. Вася її запевняв, що впорається з хатнім господарством, адже він вже дорослий. Тоді вони бачилися хіба у Скайпі.
Вже син закінчив університет, знайшов собі дружину. Зіна допомагала молодятам грішми, висилала декілька тисяч доларів щомісяця, хоча сама жила у гуртожитку та харчувалася хіба бутербродами. А ось вже невістка скоро первістка народить. Вони вирішили на рік приїхати у село до дівчини, адже там її батьки та будуть допомагати з онуком. Там Вася влаштувався трактористом. А Зіна тепер, окрім грошей, висилала ще пакунки дитячого одягу, харчування та нові іграшки.
Але одного дня не витримала, серце рвалося на батьківщину. Скільки років вона там не була? Вже скоро онук до школи піде! Вирішила про свій приїзд не розповідати, нехай буде сюрприз! Купила багато гостинців та сіла на літак. Ось машина зупинилася на знайомій вулиці, жінка вийшла з салону автомобіля та ледь не зомліла.
Косий дах, весь покритий мохом, паркан похилився та де-не-де нема дощок. Трава по коліна заросла, всюди валяється гілля та бур’яни. Бачила, що за будинком стоїть чорний дим. Невже щось горить? Перелякалася та хутчіше побігла у сад.
Там стояла Марія та рвала на ганчірки пальто, яке Зіна передала їй декілька місяців тому. А поруч лежав брудний дитячий одяг та іграшки.
– Ой, мамо, а чому ви не сказали, що приїдете? – крикнула невістка.
– Маріє, а що тут коїться? Це ж нові речі!
– Та не нові, а вже старі. Зносилися, я їх на ганчірки рубаю та спалюю.
Зайшла на кухню, щоб випити води. Такий бруд, таргани повзають та голуби літають.
– Вася розводить на продаж. Бізнес – гордо посміхається невістка.
Зіна взяла речі та пішла до сільголови.
– Зіно, твій син такий ледащо. Він у нас на жодній роботі навіть місяць не пропрацював. А батьки Марічки пияки страшні. Але знаю, що твій онук добре вчиться, за ним гарно доглядають. Я спершу хотів службу опіки викликати, але не зміг. Ну як мені потім спати вночі, совість буде мучити! – розповів чоловік.
Наступного дня Зіна купила квиток до Польщі. Не хотіла більше бачити свого сина та невістку. Приїхала у гуртожиток та гірко плакала. Вона всі ці роки так гарувала заради Василя, а він навіть з господарством не може впоратися…
Можливо, Зіні варто повернутися додому та допомогти синові? Що б ви порадили зробити у такій ситуації?
