Зранку я прокинулася, заходжу на кухню, і бачу, що там повним ходом господарює свекруха

– Тепер у нас знову проблеми. Через свекруху, – розповідає мені сусідка Ірина. – Та от днями я з нею серйозно говорила. А вона після тієї розмови спокійно пішла, але потім дзвонила чоловікові, мовляв, хай терміново приїде. Він і поїхав до неї того вечора, бо аж злякався. А приїхав пізно і дуже розлючений. Каже, що я тепер маю вибачитись. Щоб хоча б подзвонила. А нічого такого я робити не збираюсь.

– А що там сталось у вас вже?

– От уяви, Аню. Нарешті маю вихідний, вдома всюди поприбирала, вклала дітей спати на обід і сама прилягла з ними, задрімала. Прокидаюсь від того, що на кухні тече вода з крана. Я зриваюсь, швидко забігаю на кухню, думала ж, що трубу прорвало, от би затопили сусідів! А там сюрприз — Любов Василівна в моєму фартусі порядки наводить. Стоїть спокійно, чистить картоплю і посуд витирає.

– Чекай-чекай, Іро. У тебе вдома це? А як вона туди..? — питаю я, бо справді нічого не розумію.

– Та вона ключ має. Спокійно собі зайшла, побачила, що я сплю, й почала господарювати! Я навмисно залишила курку розморожуватись, бо ввечері мала готувати бульйон дітям, дивлюсь, а курка вже красується з картоплею в духовці. Вона нічого не посоромилась. Це ж скільки всього треба було перерити на моїй кухні, щоб знайти спеції, соуси, рукав для випікання, деко…

Іра має двійко малих діток і чоловіка. Та вона ще й при цьому намагається працювати. Бідна з ніг мало не валиться, щоб у сім’ї її все добре було, тож і має тих кілька вільних хвилин, поки діти сплять, тож і сама просто вимикається на ліжку. Звісно, з такою втомою і не дивно було не почути, що хтось прийшов.

– Ну а ключ ваш у неї як опинився? Нащо ви їй дали? — питаю я.

– Та ми кілька місяців тому на дачу до моїх батьків їздили. Пробули там у відпустці цілий місяць, а про всяк випадок віддали ключ свекрусі, щоб… ну мало що могло б статись. Вона живе близько в разі чого, та й не була проти.

Іринина свекруха частенько любила забігати в гості без попередження, Ірі це не подобалось, то вона й показувала це. Просто не відчиняла дверей. Казала, що спала з дітьми або гуляла. Таким чином хотіла натякнути, що треба ж попереджати про свій прихід. Ну хоч би за годинку. Але тепер Любов Василівна має ключі, тому ніщо її тепер не зупинить.

– Уявляєш, от повертаємось ми з чоловіком і дітьми з дачі, а в квартирі усе по-іншому, та я ж власний дім просто не впізнала! — продовжує Ірина, — Я й питала, чи вона приходила, виявилось, вона там була кожних кілька днів! Зробила усе на свій лад, усе попрала, посортувала наш одяг, поприбирала, перемила… Я мала би тоді їй подякувати, але нічого такого вдячного я  не відчувала взагалі. Вона тоді ключ так і не віддала, але користуватись ним продовжувала. Якось приходила, коли нікого не було, казала, що до дітей. Лишила їм смаколики на кухні й пішла собі. Та щось я в це не вірю. Хоча на столі справді були то фрукти, то цукерки, то торт, але я просила так більше не робити і неодноразово просила повернути ключ. Під час телефонних розмов завжди казала, що принесе ключ, бо він їй все одно не треба, але ж не віддавала! А потім ось цей випадок, коли я встала, а вона господарює. Більше я не мовчала… Тоді я сказала усе, що про неї думаю. Забрала у неї ключ, вона пішла. Не розумію, що тепер робити, бо з чоловіком почались сварки. Каже, що з своєю мамою я так не говорю. Звісно, бо ж моя мама так не поводиться! Не приходить, коли хоче, так ще й отак, з ключем, нічого нікому не кажучи. Ігор змушує мене вибачитись перед мамою. А я навіть думати про це не хочу.

Що мені порадити Ірині?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

NataM
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector