Завжди чула, як казали, що перше кохання не забувається. А кілька днів тому мала нагоду сама в цьому переконатися.
Мені вже 43 роки. Університет закінчувала давно, а школу ще давніше. Тож кожну закоханість годі й згадати.
Їду якось у маршрутці, передаю за проїзд і помічаю знайоме обличчя.
Придивляюся уважніше, але згадати ніяк не можу.
Ах, точно! Це ж Богдан! Моє перше кохання!
Оце так зустріч.
– Так дивитеся на мене зацікавлено… Хочете ознайомитися? То, може, сходимо на каву?
Я посміхнулася, пригадавши, яким сором’язливим він був у школі.
Тоді очей з мене не зводив, як і я тепер з нього, а сьогодні навіть не впізнав. Невже так змінилася?
– Нехай буде кава,- знизала я плечима.
На наступній зупинці ми вийшли. Пішли в кафе.
Я намагалася ніяк не видавати себе. Нехай сам здогадується, а що як все-таки впізнає?
– Я Богдан, а вас як звати?
Ти диви, не пам’ятає. Вирішила назватися вигаданим іменем.
– Ірина.
– Яке чудове ім’я. А, може, ми краще до мене на каву підемо? Я тут неподалік живу.
Я завагалася. Але все ж таки погодилася.
Біля під’їзду чоловік почав поводитися аж надто підозріло. Ніби ховався від когось. Я вже подумала, що в чиюсь сім’ю встигла влізти. Ще розлучницею зараз називатимуть.
Але Богдан наполегливо запрошував зайти на каву.
Зайшли.
Сидимо.
Як раптом хтось ввійшов у дім.
Виявилося, що це була теща мого знайомого.
Богдан розгубився.
Я й сама нарешті збагнула, що й до чого. Витягла із сумки зошит та ручку, зістрибнувши зі стільця.
– А це хто така? Богдане, що відбувається?
– Усе добре, не переживайте. Я перевіряю газові лічильники. У вас, до речі, заборгованість. 1000 гривень.
– Борг?- жінка глянула на зятя.- А я казала, що ти навіть з оплатою комунальних не впораєшся. Ото вже безпорадний!
Вона взяла гроші з Богданової куртки і дала їх мені.
– Тут тільки 500. Ще половину він донесе завтра.
Я посміхнулася. Взяла гроші, як моральну компенсацію і, не сказавши більше ні слова, покинула дім колишнього знайомого.
Ось такі дорогі сьогодні знайомства.
А в які кумедні випадки потрапляли ви?
