Мої батьки розлучилися дуже давно, я ще був малюком та ходив у дитячий садочок. Навіть зараз не згадаю, як виглядав мій тато. Ми з мамою переїхали жити до бабусі. Вона мешкала у старому будиночку на околиці міста. Щодня ми прокидалися о 5 ранку, адже садочок та матусина робота були дуже далеко, їхали з пересадками. А коли я пішов до школи, то часто залишався після уроків на групу продовженого дня. Бабуся була вже дуже старенька та ледь ходила, тому не мала змоги мене забирати, а мама працювала до 6 вечора.
Через декілька років матуся познайомилася з хорошим чоловіком, його звали Орест. Він купував мені різні солодощі та нові іграшки. Згодом, він запропонував мамі переїхати до нього. Стару бабусину хату вони продали та купили нову машину.
Тоді у мене з’явилася сестричка Христина – донька Ореста від першого шлюбу. Не можу сказати, що ми з нею дуже сварилися, але не знайшли спільної мови. Могли навіть не вітатися один до одного, хоча жили в одній кімнаті. Орест її дуже любив та балував дорогими подарунками. Наприклад, міг просто так купити новий телефон чи одяг. Ніколи не дорікав за погані оцінки у школі. Але я не міг сприйняти Христину як сестру, швидше, вона для мене була сусідкою по кімнаті.
Після школи я вступив до коледжу на державне місце. Він знаходився неподалік від нашого будинку. А Христя ледь набрала прохідні бали на екзаменах та захотіла переїхати до Києва, мовляв, там престижніше вчитися. Звісно, що про життя у гуртожитку й мови не було – вона хотіла жити у квартирі, яка була нічим не гірша за нашу. Тому Орест навіть взяв декілька кредитів у банку, щоб оплатити доньці навчання у столиці. Ми бачилися дуже рідко, Христя приїжджала додому хіба на Паску та Різдво, навіть батькам телефонувала один раз в тиждень, бо гроші закінчилися та не має на що жити.
Хоча мої батьки прожили разом до кінця, але чомусь не робили весілля та навіть заяву до РАЦСу не віднесли. Можливо, що просто не хотіли тої мороки з всіма документами, зміною прізвища і так далі. Я навчання не кидав та поступив на магістратуру, правда, вже на заочну форму, а в будні працював дистанційно. Я бачив, як Орестові тяжко віддавати борги, тому вирішив допомагати родині грішми. Вистачало на продукти, комунальні послуги та я навіть купив собі машину. Помалу почав відкладати на власну квартиру.
Однак, одного вечора моє життя змінилося. Тоді сильно дощило, дорога була слизька, а батьки їхали до друзів у гості. Орест не впорався з керуванням… Тоді я залишився один. Сестра не приїхала навіть на похорон, мовляв, у неї багато справ у столиці. За все я платив з власної кишені, сестра жодної копійки не дала. Я ходив до психолога, щоб побороти у собі таке горе. Христя майже рік не приїжджала додому.
Одного ранку мене розбудив грюкіт у двері. На порозі стояла Христя.
– Ану відійди. Хм, стан квартири такий собі, дорого не продаси. Треба порадитися з нотаріусом щодо вартості.
Сестра обійшла кожну кімнату та зазирнула у кожен кутик. Щоразу кривилася та роздратовано стискала губи.
– Христино, а де привіт? Тебе рік не було вдома, що ти робиш?
– А ти думав, що будеш тут жити просто так? Ось, подивися – офіційні папери, я була в адвоката і все знаю. Квартира належить мені по закону. Батьки не були офіційно розписані. Я тут жити не збираюся, краще продам квартиру та забуду це місто, як страшний сон. Так що збирай речі та провалюй геть.
Така новина мене відверто шокувала. Куди мені йти? У цьому місті нема ні родичів, ні знайомих. А сестра, яка навіть на похорони рідного батька не приїхала, зараз намагається вигнати мене геть з будинку. У мене є певні заощадження, але такої суми хіба вистачить на оренду невеликої кімнати. Соромно за поведінку Христини, адже квартира виявилася дорожчою, ніж старенький батько.
Що б ви могли порадити хлопцеві у такій ситуації? Варто віддати сестрі квартиру?
