“Коли вони встигли вирости?” – цікавилася я в подруги, дивлячись на її 8-річних синів-близнюків.
“Я й сама цього не помітила”, – зітхнула вона.
Суть полягає в тому, що наші діти ростуть, коли ми не дивимося і не питають нашої згоди.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Міа Фрідман, австралійська письменниця, написала з цього приводу пост у Фейсбуці, який прокоментували в ефірі радіомовлення Аманда Келлер і її співведучий Брендан Джонс. Відеозапис їхньої емоційної розмови отримав в мережі понад 9 мільйонів переглядів.
Ось що написала Фрідман:
“Ви стаєте матір’ю чи батьком не однієї людини, а багатьох різних людей одразу. Усі вони – це частини особистості вашої дитини у різні періоди її життя: від народження до зрілого віку.
Неважливо, чи це малюк, школяр, підліток чи молода людина, але всі вони мають одне ім’я і дружно звуть вас мамою. Час йде і ваша дитина непомітно переростає з однієї стадії в іншу.
Ви не встигаєте за цими змінами, тому у вас немає шансу попрощатися з кожною маленькою людиною. Хіба що Фейсбук звик нагадувати нам про певні світлини минулого, від яких хочеться плакати, бо розумієш, що цього обличчя ти більше ніколи не побачиш. Принаймні, не в цьому віці”.
Правдиві слова, чи не так?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я також виховую сина. Він ще не виріс, але я впевнена, що це настане швидше, ніж я очікую.
Фрідман має рацію: ці зміни такі швидкі та непомітні, що можна одного дня не впізнати свого малюка, випадково побачивши у його погляді зрілість.
Так, це необхідний і неминучий процес дорослішання, але від того не менш тривожний для матері.
Письменниця підсумувала: “Незважаючи на батьківську любов, їхнє життя перестає крутитися навколо матері. Ми перестаємо бути сонцем їхнього Всесвіту.
Але є і приємні сторони.
Наприклад, одного дня син приведе додому кохання свого життя і ви побачите, що хтось готовий дбати про нього ще більше, ніж ви, а він натомість буде захищати свою маленьку сім’ю. Ця думка гріє моє серце”.
Ось яка кінцева ціль – виховати зі свого синочка справжнього чоловіка. Материнство – це віддати дитині всю себе, а потім відпустити.
А ви згідні з цими словами?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
