Через племінницю 5 років змушена брехати рідній сестрі

– Наталочко, привіт. Ти коли заїдеш, аби м’ясо забрати?

– Ой, прошу вибачити мені, я зараз дуже зайнята, адже на роботі завал. Сьогодні точно не приїду, а коли буду не відомо. – Почала відмовлятися я.

– Ну як ти сама не зможеш приїхати, то я до тебе Настю відправлю! – пригрозила мені моя сестра.

– О ні, не потрібно мені нікого відправляти. Люба, я собі куплю м’яса.

– Вигадала щось така. То ж знаєш, що в супермаркетах ти такого не зможеш купити! У нас все натуральне!

У той час, як моя сестра розповідала про переваги домашнього м’яса над купленим, я ніяк не могла наважитися сказати їй усю правду, все те, що так каменем і лежить на душі.

Все ж я не наважилася нічого розповісти, просто подякувала своїй Софії і сказала, що заїду завтра.

Річ у тім, що я обманула свою сестру, бо дуже люблю свою племінницю Настю.

Мала зателефонувала і сказала:

– Наталю, прошу тебе, аби ти сказала мамі, що я житиму в тебе, коли вступлю до університету в місті, а насправді я буду жити в гуртожитку. Будь ласка, я так хочу нормального студентського життя.

Ну і я погодилася на цю авантюру. Настуся таки вступила до омріяного вишу. Трішки на початку справді пожила в мене, а потім переїхала в гуртожиток. Перед тим, як приїхати в гості її мама попереджала нас, тому Настя до приїзду мами була в мене. Ось так і жили, переховуючись.

Як тільки Настуся виросла, їй вже виповнилося 21, то моя сестра дуже часто телефонувала, хвилювалася де її дочка, адже боялася, аби не стати дуже рано бабусею. Відповідно, я почала частіше брехати і заплутувати ситуацію.

– Ну Нато, хіба ти не знаєш мою маму? Ти ще краще від мене знаєш яка вона, як любить паніку. Мені вчитися зовсім трохи залишилося, ми вже багато протерпіли, залишилося всього нічого. – вмовляла мене моя племінниця.

Я все ж витерпіла. Настя вивчилася, забрала диплом і поїхала до мами жити.

Сподівалася, що все вже минулося і заспокоїлася, та сестра чомусь вирішила, що я врятувала її дочку від всього поганого і тільки випадала можливість завжди щось мені давала: то продукти, то готову їжу, навіть гроші хотіла давати. Та за що ж вона мені винна, як племінниця зовсім не жила в мене.

– Ой, Наталю, я тебе прошу, бери, поки є що брати і мама дає! Я працюю на хорошій роботі, маю не погану зарплату, та й всі гроші, що мама давала на часи студентства я відклала, бо постійно підробляла і витрачала тільки свої. Не хвилюйтеся. – казала Настя.

-Так, я все розумію, але я хочу розповісти все твоїй мамі, не можу більше брехати!

-Навіщо це нам? не вигідно для обох, адже мама скаже, що ти мене вигнала, буде хвилюватися, а для її серця це взагалі не корисно.

Я прийняла рішення, що буду брати все від сестри, але привозитиму міські делікатеси, куплені. Сестра обожнює креветки, червону рибу, мідії – ясно, що у сільському ставку цього не спіймаєш, тому я і привожу. Виходить таке собі замкнуте коло.

Та що ж робити? Можливо, племінниця права, не варто казати правди?

Кому стане легше від тої правди? Може це і тією брехнею на благо? Навіть не знаю як себе поводити, адже я п’ять років поспіль не могла подивитися в очі сестрі, а зараз, коли все ніби закінчилося, мені ще гірше.

Може, хай Настя сама мамі розкаже? Та сестра може образитися, я навіть її тоді зрозумію.

Я заплуталася.