Я ніколи не вірив людям, які казали мені, що справжньої дружби не буває.
Ми з Петром потоваришували, коли були малими дітьми. Наш зв’язок був настільки сильним, що ми навіть вирішили вступати в один інститут.
Петро був для мене надійною опорою і підтримкою. Я завжди називав його своїм братом, який поспішить мені на допомогу за першим моїм проханням. Коли мені розбили серце, він був єдиним, хто змусив мене повірити, що все життя іще попереду.
Другові пощастило в особистому житті значно більше, ніж мені. В інституті він зустрів Юлю – своє перше кохання. Петро був дуже сором’язливим і м’яким, але схоже, що дівчині це дуже імпонувало. Коли він сказав мені, що хоче зробити їй пропозицію, я підтримав товариша, хоча в глибині душі розумів, що Петро заслуговує кращої дівчини. Було в Юлі щось таке, що відлякувало мене, хоч я ніколи не міг навіть зрозуміти, що саме мене насторожує.
Я відмовився будувати нові стосунки, тому всі свої сили вкладав у наш з Петром бізнес. Спільна справа ніколи не ставала поміж нами, навпаки – ми були, як 2 деталі одного механізму, який міг працювати тільки за рахунок їх взаємодії.
Я вірив, що наша дружба ніколи не закінчиться, неможливо було б перекреслити усе те, через що ми разом пройшли. Та недарма кажуть: “Хочеш розсмішити Бога – розкажи Йому про свої плани”.
Трапилося нещастя: на Петра напали невідомі зловмисники. Вони нанесли йому такі сильні удари, що його ледь довезли живим до реанімації.
Наша компанія була успішною і прибутковою, тож я спершу вирішив, що це було банальне пограбування, та коли я дізнався, що з гаманця друга не взяли і гривні – запідозрив щось жахливе.
Увесь місяць я жив, наче в тумані. Ніколи не думав, що чоловіки можуть так гірко плакати, поки найрідніша для мене людина не опинилася на межі між життям і смертю. Я щодня з’являвся під порогом палат інтенсивної терапії і благав, аби мене бодай на мить впустили до Петра.
Медсестри дуже дивувалися тому, що я прагну зустрічі з хворим набагато сильніше, ніж його кохана дружина. Мене, зізнаюся, теж спантеличувала байдужість Юлі. Вона, ніби не усвідомлювала, що життя Петра висить на волосині. З’являлася в лікарні лише кілька разів на тиждень і ставила мені завжди одне й те саме питання:
– Як завжди, без змін?
Одного разу я побачив, як Юлю ніжно тримав за руку Олег – її приватний водій. Після цього мені не давала спокою одна думка: “На Петра напали не просто так”.
Мої підозри почали підтверджуватися, коли Юля активно почала втручатися у справи нашої компанії. Більше того, вона довіряла Олегу прийняття дуже важливих рішень, які стосувалися репутації цілої фірми. Я намагався натякнути їй на те, що вона чинить не лише непрофесійно, але навіть аморально. Невже я міг подумати, що Юля до мене дослухається? Вона тільки принизила мене на очах у всіх працівників, заявивши, що її водій тямить у бізнесі значно краще, ніж я.
Я вирішив з’ясувати, що відбувається між Олегом і дружиною мого найкращого друга. Коли її машина виїхала з підземної стоянки, моє авто вирушило слідом. Простежити за цією дивною парочкою – це була найкраща ідея, яка прийшла до моєї голови.
Вони приїхали до заміського будинку, який Петро нещодавно придбав для коханої, бо ж та давно про такий мріяла. Дорогою до дверей вони ніжно обіймалися, а потім Олег притягнув жінку до себе і пристрасно поцілував.
Ніяких сумнівів не залишалося – обоє причетні до того, що мій товариш знаходиться зараз в реанімації.
Те, що Юля поїхала з коханцем за місто, було мені на руку. Я повернувся в офіс і вирішив пошукати якісь підказки, які допомогли б мені знайти відповіді на питання, які не давали мені спокою.
В шухляді я знайшов старий телефон друга. У мене був такий самий. Це були перші смартфони, які ми змогли придбати на власні кошти. Хоч вони давно вже нагадують антикварну річ, ми з Петром вирішили, що використовуватимемо їх, як рацію, бо номери цих телефонів були тільки у нас обох і в Юлі, або ж просто збережемо собі на пам’ять. Серце мені підказало, що ця річ може допомогти мені викрити негідників, які брали участь у нападі на Петра.
Тієї ж ночі мені зателефонувала Юля і сказала, що її чоловіка більше немає серед живих. Я намагався втопити своє горе у пляшці алкоголю, але ніщо не могло полегшити мій біль.
А по дружині Петра годі було й сказати, що декілька годин тому вона втратила кохання свого життя. Жінка тільки удавала, що сумує, але їй, чесно кажучи, це зовсім не вдавалося.
Я пробурмотів:
– Ви заплатите за смерть мого друга. Я цього так не залишу.
Тоді я почав виконувати свій геніальний план. Коли підійшла моя черга прощатися з покійником, я демонстративно витяг його старий телефон з кишені і поклав його до труни так, щоб всі це бачили, особливо Юля. Сказав, що хочу, щоб ця річ, як символ нашої дружби, завжди була поруч з ним. Потім я нахилився до Петра і прошепотів:
– Пробач мені, Петре. Я знав, що вона тобі не пара, але змовчав. Та я обіцяю, що вона понесе кару за твою смерть. Я обіцяю…
Юля, мабуть, й припустити не могла, що я змінив у телефоні сім-карту. Справжній номер її чоловіка давно вже лежав у моїй кишені.
Ото сюрприз я влаштував, коли тієї ж ночі зателефонував їй з номера покійника і сказав:
– Привіт, кохана. Ти вже забула про мене? Розважаєшся з водієм? Але не хвилюйся, надовго я тебе не покину. Поки тільки телефоную, а зовсім скоро обов’язково навідаюся в твій заміський будиночок. Там так тихо і спокійно. Ти розкажеш мені усе про те, що ти накоїла разом зі своїм коханцем.
Юля ніколи не відзначалася особливими інтелектуальними здібностями, тому одразу повірила, що їй таки справді телефонує померлий чоловік. Олег намагався переконати її в тому, що це чийсь злий жарт, але жінка була в істериці.
Я вирішив закріпити ефект. Зателефонував їй вдруге, попередньо приготувавшись. Спеціально заліз в підвал свого будинку і сказав:
– Ти думала, що позбудешся мене, та я навіть з-під землі тебе дістану. Готуйся, скоро і ти тут опинишся, якщо у всьому не зізнаєшся.
І вона здалася мені наступного ж ранку. Розповіла про те, що це план Олега, а вона – просто закохана дурепа, яка була готова на все заради чоловіка, який закрутив їй голову.
На негідників чекає суд, і я сподіваюся, що ще довго не побачу тих двох осіб на волі.
Хоч свою обіцянку я виконав, але тим друга повернути не зміг. Прийшов до нього на могилу, випив трохи і зрозумів, що маю попрощатися з Петром, щоб жити далі:
– Бувай, друже. Тепер ти можеш спати спокійно. Ми нескоро побачимося, але ті роки, які мені Бог відміряв, я проживу за нас обох.
Чи здивовані ви тим, хто виявився вбивцею Петра?
Чи правильно вчинив головний герой історії?
