Коли я вийшла за Віктора заміж, то була вже старою дівкою, як то кажуть. На той момент мені виповнилося 36 років. Я вже й не мріяла про власну сім’ю, поки не зустріла свого майбутнього чоловіка.
Віктор спершу не хотів одружуватися, бо вже мав негативний досвід сімейного життя, але я наполягла, бо ніколи не була заміжньою, тож мені так хотілося відчути, як це – бути комусь дружиною.
Одразу після того, як ми розписалися, виникли суперечки, які стосувалися питання нашого спільного проживання. До нашої зустрічі я жила на орендованій квартирі, як і Вітя, але витрачати купу грошей на оренду більшого помешкання ми не збиралися.
Мої батьки удвох жили в однокімнатній квартирі, тож цей варіант нам навіть не довелося розглядати. Залишався лише один вихід – жити разом зі свекрухою. Молодша сестра мого чоловіка нещодавно вийшла заміж і переїхала від мами, тож тепер жінка проживає сама у двокімнатній квартирі.
– Це ж чудовий варіант, – радісно вигукнула я, – ми можемо жити разом із твоєю матір’ю.
Але невдоволений вираз обличчя мого чоловіка дав мені чітко зрозуміти, що ділити житлову площу з його мамою мені буде несолодко:
– Іванко, я тебе люблю, тож одразу попереджаю, що тобі буде складно знайти з нею спільну мову. Але якщо ти проти орендованого помешкання – то я не можу нічого іншого тобі запропонувати .
Ми почали жити у свекрухи. Все йшло чудово. Ми заявили, що самі сплачуватимемо рахунки за комунальні послуги, і харчуватимемося теж окремо. Валентина Семенівна була в захваті від такої ідеї, адже їй тепер не доведеться витрачати більше частину своєї пенсії на утримання двокімнатного житла, та й готувати на 3 людей – справа нелегка.
Мене тішило те, що свекруха погоджується на усі наші авантюри, не втручається в наше особисте життя.
Ми з Віктором вирішили трохи почекати з дітьми, пожити для себе і насолодитися вдосталь свободою. Але не так все сталося, як гадалося. Я завагітніла.
Спершу навіть хвилювалася, що чоловік негативно відреагує на цю новину, але Віктор дуже зрадів, що скоро стане батьком. Потім зізнався, що казав мені почекати з дітьми тільки тому, що хвилювався, що зачати дитину у пізньому віці нам просто не вдасться.
Після новини про мою вагітність Валентина Семенівна наче сказилася. Почала втручатися в наше життя, диктувати мені, як жити, як готувати, як прибирати. Це було нестерпно. За декілька місяців спільного проживання зі свекрухою я нарешті зрозуміла, про що казав мій чоловік, коли ми тільки збиралися сюди переїжджати.
Скоро я піду у декретну відпустку, і мені доведеться увесь час проводити під одним дахом з матір’ю чоловіка. Я не впевнена, що моя нервова система здатна на такий подвиг.
Я вирішила поскаржитися на свекруху чоловікові, але він тільки руками розводить:
– Я тебе попереджав. Що тепер вдієш? Як почнемо збирати гроші на свою квартиру, то наша дитина залишиться без всього необхідного. Про нас я взагалі мовчу – доведеться себе у всьому обділяти. Та й, гріхом казати, але мати моя вже жінка старша, скоро їй здоров’я почне бракувати на ті сварки і скандали. Потерпи трішки.
Тепер от не знаю, що робити: терпіти свекруху в надії на те, що нам дістанеться її двокімнатна квартира, чи втікати від неї світ за очі на скромне, але власне житло?
Що порадите Іванці?
