Чоловік пішов служити, а я з дитиною живу зараз у Львові в квартирі, з якої мене намагаються вижити. Квартира ця бабусі чоловіка та свекрухи, самі вони там не живуть, бабуся приїжджає раз-два на місяць, свекруха живе в іншому регіоні. Свекруха просить бабусю відключити кабельне телебачення, щоб «заощадити електрику», бабуся приїжджає частіше і наводить свої порядки: миє брудними ганчірками всі поверхні, нібито я нікудишня господиня. Вимикає за мною світло, навіть якщо мені потрібно через 10 секунд повернутися до тієї ж кімнати, взяла моду не змивати за собою

З початку повномасштабної війни в Україні я з маленькою донечкою перебралася до Львова. Мій Дмитро залишився в столиці. Вступив до лав місцевої тероборони. 

В цьому затишному містечку я вже не вперше. Раніше приїжджала сюди знайомитися з бабусею свого чоловіка. У неї тут і квартира в центрі є. 

Свекруха і її мама в ній вже давно не живуть, тож люб’язно запропонували, щоб я з Іринкою зупинилася там.

Я дуже цьому зраділа, як і Дмитро. Грошей і так бракує, а оренда помешкання в час війни – взагалі задоволення зовсім не з дешевих. 

Не знала я тоді, чим для мене обернеться така “гостинність” родичок. 

Не встигла туди заселитися, як обидві жінки почали щодня до мене навідуватися. Що тоді почалося? То посуд не так помитий, то одяг не так складений… Бабуся Дмитра почала всюди пхнути свого носа. 

Притягла до хати якісь старі ганчірки і ними стіл протирала. Я як на це поглянула – мене аж трусити почало. 

За мною ходить по п’ятах, світло всюди вимикає, навіть коли я виходжу з кімнати всього на декілька секунд. Її “економія” дійшла до того, що вона не змиває за собою унітаз, що для мене просто дико!

Поки нас немає вдома, Валентина Григорівна походжає по квартирі у взутті, а я потім дивуюся, звідки стільки піску на підлозі. 

Нещодавно я дізналася, що за мною пильно слідкують не лише родичі, а й сусіди. Як? Вчора гуляла з донечкою біля будинку, то мені тут же задзвонила бабуся чоловіка:

– Іванко, ти де це? 

– Гуляємо з Іринкою.

– Сусіди мене турбують, кажуть, що ти залишила в квартирі усі вікна відчиненими. Хіба ж так можна? А як гроза?

Я намагаюся не вступати в конфлікт з жінками, бо в Дмитра зараз й так проблем чимало, але Валентина Григорівна переходить вже усі рамки дозволеного. Заявляє мені зранку:

– Я тут подумала – сумно тобі самій з Іринкою. Треба до тебе когось підселити.

Бачили б ви в той момент моє обличчя… 

Що тепер робити – не знаю… Як поставити бабусю на місце? Дмитру нічого не казатиму – не хочу, щоб він ще за нас хвилювався… 

Дайте, будь ласка, пораду, бо жити так просто нестерпно.

Що б ви порадили Іванці?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Фото з відкритих джерел

SofiaP
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector