Війна забирає найкращих українських захисників. У боях за Луганщину загинув чоловік головної редакторки видання Gazeta.ua Оксани Смоли.
Оксана в особистому профілі на Facebook залишила допис, присвячений чоловіку. Жінка ділиться, що ніяк не може усвідомити втрату коханого.
“У моєму житті є три найстрашніші дати: 19 листопада 1999 року, коли в автокатастрофі загинув тато; 21 березня 2010 року, коли ще в одній автокатастрофі загинула молодша сестра і тепер ось додалося 2 березня. Про це важко писати, бо ще не прийшло усвідомлення того, що Юра більше не повернеться додому і йому назавжди буде 35…” – написала редакторка.
За її словами, сумнівів, що чоловік повернеться додому живим, не було. Тому 19 грудня о 5-й ранку вони прощались точно не назавжди.
“Бо ти мій герой, герой для наших синів. Хоч ти і перевівся в штурмову бригаду і їхав тоді на Донбас… “Ти – мій всесвіт”, – говорила я тобі… – Ти знаєш, мене така лють переповнювала, коли ми сиділи в бомбосховищі в перший день війни. Ти тоді сказав: не хочу, щоб мої діти жили так, я піду, щоб їм не довелося воювати. І з тих пір останній рік для нас тягнувся так довго. Ми тебе бачили в основному по відео… Місяць тому на твій день народження я замовила шкіряний браслет з гравіюванням дати весілля та днями народження наших малюків, але ти сказав подарунки не відправляти, бо обіцяють вивести на Київ з 5 по 20 березня. Потім ця дата перенеслася на кінець квітня”, – додала Смола.
Оксана поділилась, що чоловік брав участь у найбільш запеклих боях. Замінити їх не було кому. 
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
“Я ще не замочив десяток п..рів і не спалив пару танків, – жартував ти. – І хто прикриє спину Максу? Він же перший побіжить на п..рів”. Макс у тому бою вижив, і ми вже познайомилися. Згадували про тебе і плакали… Він розповів, які у вас були плани щодо повернення до Києва… Потроху знайомлюся з іншими твоїми побратимами… На війні ти почав матюкатися і палити… Щоразу за це вибачався… Але я розуміла… Хоча просила, як повернешся, зав’язувати з цим. Ми все одно на тебе чекаємо… Хоча зібрана хронологія подій того дня не дає жодної надії”, – зазначила журналістка.
Жінка розповіла, що Юрій не один раз рятувався там, де шансів вижити практично не було. Таких “днів народження” було в нього безліч.
“Кожен твій вихід – це безсонні ночі чи сон по дві години. Коли підстрибуєш і перевіряєш телефон. Це було ближче до 4 ранку. Тільки тоді могла спокійно спати. Ми готувалися до твого приїзду. Старший відклав конструктор танка і чекав, коли складе з тобою. Тільки ти міг засинати за столом на кухні о 3-й ночі, але зібрати Лего для дитини. Менший хотів повернути нашу традицію з вилазками на природу і шашличком. “– З грудня я мився чотири рази, – писав ти на свій день народження”. – Я обіцяю тебе зводити в лазню,— говорила я. —“ – О, ми ще жодного разу не були вдвох у лазні”,— засміявся ти. Очі були сумні, але ти завжди посміхався і не втрачав оптимізму. Я скуповувала всі сухі душі, щоб передати тобі. У нашій “Єві” мене почали впізнавати і говорити про них. Я згрібала все. Останні досі лежать, але вже поїдуть твоїм побратимам. А ще я обіцяла насмажити тобі чебуреків. Тому що ваша їжа – це печиво “Марія” мівіна і тушонка…” – додала дружина загиблого воїна.
Жінка ділиться, що Юра просто зненавидів зиму. Причиною стали його відморожені кінцівки…
“У мене досі перед очима фото твоїх відморожених пальців, коли ви три дні були на позиціях у землянках, і за той час дощ змінився морозом… Зараз у мене єдина мета – повернути твоє тіло додому та поховати. Щоб ми могли з тобою попрощатися. Чекаємо, щоб цю позицію хлопці відбили та помстилися за тебе та інших полеглих. Знай, наші малюки вже ненавидять росіян та мають план ліквідації путіна. Для нашої родини кожен громадянин росії – особистий ворог”, – написала Смола.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Але про деталі жінка говорити не хоче.
“Менше всього, що зараз потрібно нашій сім’ї – це розпитування про деталі. Це рана, що кровоточить. Шрам залишиться назавжди. Але ми не здамося, не зламаємось і житимемо далі. Заради цього Юра віддав своє життя. Найкраща допомога нам – підтримка армії. Вони стоять за кожного з вас”, – підсумувала Оксана Смола.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
36 неперевершених ідей французького манікюру – зберігайте, щоб не загубити!
11 ознак справжньої дружби, без лукавства
Найкрасивіші жінки за знаком Зодіаку. Чоловіків до них так і тягне
