Микола жив неподалік від Насті. Хлопець навчався в сьомому класі, а сусідка – в третьому. Вони часто разом гралися, а в школі юнак захищав дівчину від розбишак.
Настя втратила батька, коли їй було всього сім років. Її мама не могла пережити це горе, тому почала шукати розраду у випивці. Про доньку жінка перестала дбати. Малеча помітно схудла і зблідла, а одного дня й зовсім кудись зникла. Микола одразу помітив, що Настя щезла і швидко почав за нею сумувати. Хлопець думав, що дівчинка захворіла, але йшли тижні, а вона не з’являлася.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Мамо, а ти не знаєш, куди поділася Настя? – якось запитав син в матері.
– Синку, її забрали в дитячий будинок, – відказала жінка.
– То ми більше ніколи не зустрінемося? – засмутився Микола.
– Я не знаю… – чесно сказала мама.
Після закінчення школи юнак пішов в армії. Він успішно закінчив службу і повернувся додому. Якось на вулиці Микола випадково зустрів Настю. Проте дівчину він впізнав не одразу. Вона чекала на появу малюка, а поруч з нею йшов якийсь незнайомець. Хлопець відчув, як його серце забилося в декілька разів швидше, а на душі з ‘явився смуток через втрату дівчини.
Микола продовжив жити своїм життям. Він вступив в інститут, переїхав в місто і знайшов підробіток. Приблизно раз в місяць син приїжджав в гості до своєї матері, яка за ним постійно сумувала.
Згодом жінка захворіла, тому хлопець був змушений перебратися до неї, щоб забезпечити їй постійний нагляд. Тоді він й зустрів Настю знову. Вона була такою ж вродливою, як і раніше. Дівчина тримала за руку свого сина.
На той момент Настя жила сама. Вона виношувала другу дитину, але її чоловіка більше не було поруч. Спочатку в пари були конфлікти через зраду коханого, а потім він вплутався в якусь бійку, де отримав травми несумісні з життям.
Маленький Юрчик ріс кмітливим малюком. Під час зустрічі з Миколою він не розгубився і запитав:
– Дядечку, а ви можете нам допомогти скласти ліжечко для моєї майбутньої сестрички?
Хлопчик закліпав своїми великими очима.
– Звичайно можу, – не зміг відмовити Микола.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Чоловік виконав свою обіцянку, після чого Настя запропонувала йому випити на кухні чаю. Вони довго сиділи й розмовляли. На мить Миколі здалося, що це його власна сім’я. Було відчуття, ніби Юрчик – його син, Настя – дружина, а незабаром з’явиться ще й донечка.
На прощання Микола сказав:
– Звертайся ще за допомогою, якщо потрібно буде. Мені не важко.
Потім Настя несподівано потрапила в лікарню. Юра залишився один. Він прийшов до Миколи і сказав, що йому без мами страшно. Так дитина провела в сусіда цілий тиждень. Мама забрала малюка, коли повернулася додому.
– Дядю Миколо, а ти станеш моїм татом? Я б хотів мати такого тата, як ти… – раптом сказав Юрко.
Микола розгубився і не знав, що відповісти. Він відчував, що в них з хлопчиком є особливий зв’язок. Чоловік пообіцяв навідатися до дитини в гості наступного дня.
Він дотримав свого слова. Згодом такі візити переросли щось більше. Микола зрозумів, що він почувається щасливим поруч з Настею. Почуття булим взаємними. Так утворилася нова міцна сім’я.
А ви б наважилися на стосунки з людиною, в якої є діти?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
