Микола жив неподалік від Насті. Хлопець навчався в сьомому класі, а сусідка – в третьому. Вони часто разом гралися, а в школі юнак захищав дівчину від розбишак.
Настя втратила батька, коли їй було всього сім років. Її мама не могла пережити це горе, тому почала шукати розраду у випивці. Про доньку жінка перестала дбати. Малеча помітно схудла і зблідла, а одного дня й зовсім кудись зникла. Микола одразу помітив, що Настя щезла і швидко почав за нею сумувати. Хлопець думав, що дівчинка захворіла, але йшли тижні, а вона не з’являлася.
– Мамо, а ти не знаєш, куди поділася Настя? – якось запитав син в матері.
– Синку, її забрали в дитячий будинок, – відказала жінка.
– То ми більше ніколи не зустрінемося? – засмутився Микола.
– Я не знаю… – чесно сказала мама.
Після закінчення школи юнак пішов в армії. Він успішно закінчив службу і повернувся додому. Якось на вулиці Микола випадково зустрів Настю. Проте дівчину він впізнав не одразу. Вона чекала на появу малюка, а поруч з нею йшов якийсь незнайомець. Хлопець відчув, як його серце забилося в декілька разів швидше, а на душі з ‘явився смуток через втрату дівчини.
Микола продовжив жити своїм життям. Він вступив в інститут, переїхав в місто і знайшов підробіток. Приблизно раз в місяць син приїжджав в гості до своєї матері, яка за ним постійно сумувала.
Згодом жінка захворіла, тому хлопець був змушений перебратися до неї, щоб забезпечити їй постійний нагляд. Тоді він й зустрів Настю знову. Вона була такою ж вродливою, як і раніше. Дівчина тримала за руку свого сина.
На той момент Настя жила сама. Вона виношувала другу дитину, але її чоловіка більше не було поруч. Спочатку в пари були конфлікти через зраду коханого, а потім він вплутався в якусь бійку, де отримав травми несумісні з життям.
Маленький Юрчик ріс кмітливим малюком. Під час зустрічі з Миколою він не розгубився і запитав:
– Дядечку, а ви можете нам допомогти скласти ліжечко для моєї майбутньої сестрички?
Хлопчик закліпав своїми великими очима.
– Звичайно можу, – не зміг відмовити Микола.
Чоловік виконав свою обіцянку, після чого Настя запропонувала йому випити на кухні чаю. Вони довго сиділи й розмовляли. На мить Миколі здалося, що це його власна сім’я. Було відчуття, ніби Юрчик – його син, Настя – дружина, а незабаром з’явиться ще й донечка.
На прощання Микола сказав:
– Звертайся ще за допомогою, якщо потрібно буде. Мені не важко.
Потім Настя несподівано потрапила в лікарню. Юра залишився один. Він прийшов до Миколи і сказав, що йому без мами страшно. Так дитина провела в сусіда цілий тиждень. Мама забрала малюка, коли повернулася додому.
– Дядю Миколо, а ти станеш моїм татом? Я б хотів мати такого тата, як ти… – раптом сказав Юрко.
Микола розгубився і не знав, що відповісти. Він відчував, що в них з хлопчиком є особливий зв’язок. Чоловік пообіцяв навідатися до дитини в гості наступного дня.
Він дотримав свого слова. Згодом такі візити переросли щось більше. Микола зрозумів, що він почувається щасливим поруч з Настею. Почуття булим взаємними. Так утворилася нова міцна сім’я.
А ви б наважилися на стосунки з людиною, в якої є діти?
