Валентина збирала речі. Вона вирішила поїхати у відпустку, замість того, щоб спустити усі гроші на ремонт. Хотіла для себе, хоч раз приємність зробити за все життя.
Про свої плани поїхати на море жінка розповіла Галі, своїй сусідці. Що одна, що друга уже були на пенсії.
Галя, як тільки почула новину зібрала коло під’їзду усіх подруг, теж пенсійного віку.
– Дівчата, таке вам розкажу..Таке..
– Та що? Давай вже народжуй!
– Валюша наша на море їде. Відпочивати.
– Серйозно? Ні, ну ви гляньте на неї! На вигляд така скромно. Завжди плачеться, що грошей мало, пенсія маленька. А тут от тобі й раз!
– Та в неї певно родичі багаті, чи що. Або діти дали!
– Не знаю за родичів, казала, що на ремонт збирала, але вирішила в останній момент відпочити.
– Та її квартиру, щоб до ладу привести ще й позичити треба, не тільки складати. Дивна вона жінка! Що дітям після себе залишить! От я, дівчата, вже й собі на поминки гроші відклала, щоб діти потім свої не витрачали. І гостинці постійно якісь передаю, онуків балую – сказала Галина.
– А у Вальки навпаки, діти допомагають, щотижня з торбами величезними ходять! Я сама бачила!
Жінки ще попліткували трохи про Валентину і розійшлись по домах. Галина сиділа в себе вдома на старому улюбленому кріслі і пила дешевий чай з пакетика. Все не виходила їй з голови Валька з тим відпочинком. Живуть же люди! І за що їй такі діти дбайливі дістались? Мої ж палець об палець вдарити не хочуть!
Чоловік Валентини років 10 тому пішов з життя. Залишив її саму з дітьми-підлітками. Жінки тоді єхидно з неї посміхались. Думали, нарешті Валя зрозуміє, що таке жити без допомоги, коли самій себе забезпечувати потрібно. Бо ж вона майже і не працювала за усе своє життя.
Але жінка впоралась з цим етапом свого життя. Пішла підлоги мити у лікарню, не настрашилась роботи. Важко було, та воно вже минулось і забулось.
Валентина їхала у потягу і згадувала своє нелегке, але щасливе життя.
У дитинстві і юності нею опікались батьки, потім чоловік, тому 40, залишившись, сама , вона вдвічі більше відчула тяготи цього життя. Адже їй треба було вчитись самостійності, вчитись виживати.
Як прибиральницею пішла працювати, ох , як важко було. Та хвала Богу, дітей вона розуміючих виростила, вихованих. Вони їй дуже допомагали. Могли прийти на роботу, підмести де потрібно, сміття винести. син старший на роботу рано пішов, мамі хотів життя полегшити. От і тепер відправили діти її на море, хотіли, щоб вона насолодилась життям.
Зранку у будинку, де жила Валентина відбувався бурхливий переворот. Усі жінки стали на диби.
– То ж не просо так діти Валю на море відправили. Вони весь мотлох з її квартири вивезуть і продадуть до дідька. Дівчат, що ж це таке робиться! – кричала Галина.
– Так їй і треба! Нема чого роз’їжджати по курортах!
Попри них до під’їзду заходила донька Валентини, Ольга. Зінка зупинила її.
– Олечко, сонце, а що ж це ви робите з маминою квартирою? Дивлюсь, щось стукаєте, грюкаєте, меблі виносите..
– Добрий день, Зінаїдо Василівно. Та от ми мамі сюрприз зробити хотіли. Поки вона на морі – ремонт тут зробимо. Все повиносимо, щоб бригада майстрів до роботи приступила.
– Ой, які ж ви молодці..Ремонт мамі робити. Ну біжи, дитино, біжи. Не буде мо тебе відволікати.
Дівчина забігла у під’їзд, жінки давай це обговорювати.
– Вірите у ці казочки? Думаю, вже не повернеться Валя у своє помешкання.. Витурять.. Продадуть квартиру і грошики поділять – гадала Галина.
– Та ну, я сумніваюсь. Вони не зробили з мамою такого. Звідки у тобі стільки злості і негативу, Галько! Ти б пораділа за сусідку. Твої діти, як і мої, тільки ходять і кричать: “Мамо, дай, мамо, дай!”
– Що..Коли?
– Та не викручуйся. Сама знає, що це правда! Чи не хочеться тобі її чути? Ти ж тільки плітки розносиш, а за себе говорити нічого не хочеш! Та хіба ми не бачимо! Заздриш ти просто, от і все!
– Хто, я заздрю? Було би чому? Вона ціле життя, як та квочка біля дітей просиділа, навіть чоловіка не спромоглась собі іншого знайти! А у мене такі мужики були, що вам і не снилось! А твій чоловік, Зінко взагалі гулящий був! Що ти коло нього бачила! і діти твоїх не кращі, з тебе останню копійку тягнуть. Он взуття ти за невісткою доношуєш! Дивитися гидко! А мені тут пред’являєш!
– Так і де ті мужики твої? Ти чи що, більше у цьому житті побачила? Що ж ти заміж ні за кого не вийшла? Все, не хочу більше це обговорювати. ми всі Валі заздримо, хтось більше, хтось менше, та ніхто зізнатись у цьому не хоче!
Зіна розвернулась і пішла додому.
Ремонт у квартирі Валентини тривав майже 2 тижні. Сусідка збоку встигла посваритись із бригадою робітників, і з дітьми жінки. Все їй заважало: і стукіт, і бруд.
Та зрештою усе скінчилось, меблі нові завезли.
Валентина уже й з моря поверталась. Засмагла, відпочивша, задоволена. Не могла дочекатись, коли дітей побачить. Фотографії їм показати хотіла, сувеніри привезла.
Діти зустріли її на вокзалі. І вони разом поїхали до квартири мами. Біля під’їзду її вже чекала Галина.
– Ой, Валюша, повернулась! Курортниця ти наша! А засмагла то як! Надовго повернулась?
– В сенсі?
– Ну куди ж повертатись, як все з дому твого винесли і нічого не залишили!
Дочка тицьнула Галину, щоб та замовкла і не зіпсувала сюрприз. А сама сказала до мами:
– Мамо, та що ти її слухаєш. Ходімо, скоріше чай пити. Фото нам покажеш!
Коли Валентина зайшла у свою квартиру, вона її не впізнала. Все було зовсім інакше. Коридор став світлий, з’явилась нова шафа-купе для речей.
Ванна нова, вбиральня. Кухня суперсучасна. Ліжко. Таке велике і м’яке. Тепер спатиме, як королева. Жінка була в шоці. В приємному. Вона розплакалась. Не знала як дякувати сину з дочкою.
– Мамо, це наш тобі подарунок на ювілей. Ми знаємо, як важко ти працювала у своєму житті. І хотіли тобі допомогти.
– Олю, дитино моя дорога, навіщо ви так витрачались?
– Мамо, припини. Ходи я краще покажу тобі все тут детально. Ти від кухні просто очманієш. У духовці пектимеш свої ідеальні пиріжки. Я обов’язково прийду їх скоштувати.
Жінка і далі плакала. Тепер заговорив син:
– Мамо, це найменше, що ми можемо для тебе зробити. Ми пам’ятаємо, як ти у всьому собі відмовляла, щоб нас на ноги поставити. Тепер ми з Олею хочемо тобі подякувати за це. Ми дуже тебе любимо. Тому прийми цей подарунок і припини ридати..
– І я вас люблю, діти мої кохані..
Жінка міцно обійняла своїх дітей.
Зіна у своїй квартирі сиділа і думала, що насправді таки усі заздрять Валі. Їй теж би хотілось такого ставлення від дітей. Та прогавила вона їхнє виховання. Коли малі вони були, все балувала їх, не давала багато працювати. Все сама робила. Он у Гані чоловік гулящий був, то вона теж все життя за ним слідкувала, а на дітей уваги не звертала. От вони і виросли такі безпорадні.
А Валентина і справді багато приклала до виховання своїх дітей.Чоловіка як не стало, то вона сама їх виховувала і забезпечувала і вчила, що матері треба допомагати, чим можуть. Тепер має віддяку на старості.
Щаслива вона жінка.. Ех,повернути б час назад, може б і я щось зробила по-іншому..
А що б змінили ви, якби могли повернути час назад?
