Батько Олексія був лісничим. Для чоловіка робота лісничого була в задоволення. Він навчив сина поважати і любити всіх тварин, тому дитина не боялася нікого в лісі. У лісі Олексій знав кожну стежину, кожен кущик і дерево, тому гуляв по ньому ні про що не хвилюючись.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
На черговій прогулянці хлопчисько почув жалібне скиглення, він пішов на його звук і набрів на вовченя, яке потрапило в капкан. Олексій згадав всі навички, яким навчив його батько і звільнив звіра з капкана.
Хлопчик акуратно взяв вовченя на руки і поніс додому. Там лісничий обробив рану тварини. Вовченя прожило у них кілька місяців. Олексій разом з батьком вилікували тварину. Для хлопчика вовченя стало справжнім другом, він навіть дав йому ім’я.
Але батько весь час говорив, що з вовка неможливо зробити домашню тварину і тому настане день, коли він повернеться в ліс. І це сталося, в один із днів вовченя зникло і більше не з’являлося. Олексій перший час дуже сильно сумував, але зміг звикнути до того, що його маленький друг повернувся в ліс.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Минуло три роки і хлопчик вже не згадував про цей випадок. Але якось раз до їхнього будинку підійшов дорослий вовк, а з ним були маленькі вовченята. Було видно, що звір сильно поранений і з останніх сил дістався до будиночка лісника.
Олексій впізнав у знесиленій тварині свого старого товариша, якого він витягнув з капкана. Вовк привів своє потомство, щоб люди, які вилікували його після поранення, тепер подбали про його малюків. Адже звір знав, що в цей раз він не виживе. Олексій з батьком спробували врятувати вовка, але не змогли. Однак виконали бажання вовка і почали дбати про його вовченят.
А доводилося допомагати диким звірям?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
36 неперевершених ідей французького манікюру – зберігайте, щоб не загубити!
Про кожного знака Зодіаку одним словом
11 ознак справжньої дружби, без лукавства
