Сьогодні сталось те, що зачепило мене за душу… Навіть не знаю, що з цим робити.
Я маю старовинну каблучку, яку колись вдалось знайти в одній із лавок Верони. Виглядає вона неймовірно: велика, яскрава, велична. Одразу зрозуміло, що це не звичайна щойно виготовлена біжутерія.
Коли я говорила зі своєю іспанською подругою по відеозв’язку, вона раптом запитала, звідки в мене ця річ.
“Може, ця каблучка дісталась тобі від предків?” – обережно поцікавилась вона.
І тут до мене дійшла неймовірна страшна штуковина… Хіба в багатьох українців є такі от сімейні реліквії? Жоден із моїх знайомих таким похвалитись не міг. І все чому? Через “українську ніщєту”? Ні-ні, причина в іншому.
Просто нас знищували. Нас і наше майно. Покоління за поколінням.
Розкуркулення, колективізація, накази “піднімати цілину” в лісах Сибіру чи степах Казахстану… Ото і вся доля українців. Нас. Винищували. Століттями.
Самі подумайте. Що могла передати своїм дітям моя рідна бабця? У неї навіть землі своєї не було. Не кажучи вже про особливі автентичні українські сімейні реліквії…
А тут моя подруга запитує: “Як це так? У вас немає родинних реліквій? А що ж ви передаєте в спадок, як пам’ять? У мене от багато таких речей”.
Але як пояснити людині, що доки її прабабця, скоріш за все, насолоджувалась життям десь у Барселоні, моя бабуся такого ж віку уже втратила будинок, батьків, і намагалась звести кінці з кінцями… От і вся наша реліквія.
А що ж ми передаємо у спадок? Пам’ять, ненависть і любов водночас. Любов до життя, до свободи, до незалежності. І ненависть до всіх, хто бажав і бажає нам зла.
Пам’ять нашу постійно намагались знищити. Але як же це зробиш, як з новою війною, з новою спробою нас “викосити” відкривається і нове наше дихання?
Вміння триматись разом, допомагати та боротись тече в наших венах. І жодна каблучка, навіть найбільш вишукана, цього не замінить. Ми маємо генну пам’ять, яку передаємо від покоління до покоління вже багато століть.
А поки найкращі мої “сімейні реліквії” – ікони, рушники і вишиванки, які дістались мені завдяки бережливості бабусі. А ще я маю Кобзар і хустину…
