Я жила у великій щасливій сім’ї. Мої батьки – чудові люди, які давали мені все необхідне, попри те, що мали забезпечувати не лише мене, але й двох моїх молодших братиків.
Фінансові труднощі у нас майже ніколи не виникали. Мама й тато працювали на заводі, тому приносили додому непогані гроші. Нам навіть вдалося кілька років тому переїхати у велику чотирикімнатну квартиру.
Місця вистачало усім, навіть бабуся до нас переїхала. Смерть чоловіка погано вплинула на її здоров’я, тож ми вирішили забрати її до себе. Вона продала свою однокімнатну квартиру і почала жити з нами.
Не знали ми горя, аж поки у батьків не почалися серйозні проблеми на роботі. На заводі тривала атестація, тож керівництво вже кілька місяців поспіль затримувало працівникам виплату зарплати. Нам довелося перебиватися з копійки на копійку, щоб мати змогу утримувати таку велику квартиру.
Батьки були дуже стурбовані ситуацією, що склалася. Мама розривалася між роботою, братами і свекрухою, яка потребувала постійного догляду. Я розуміла, що їй, як і батькові, зараз зовсім не до моїх проблем.
Справа в тому, що рік тому я зустріла кохання всього свого життя – Дмитра. Я й подумати не могла, що дев’ятнадцятирічний хлопець вкраде моє серце раз і назавжди.
Коли мене щоранку почало нудити і сталися збої у моєму циклі, я зрозуміла, що вагітна. Купила тест, який підтвердив мої підозри. Новина мене так налякала, що я вирішила – буду приховувати від всіх свою вагітність якомога довше.
Спершу мені це вдавалося, але першим зауважив зміни у моїй поведінці Дмитро:
– Кохана, ти впевнена, що з тобою все гаразд. Ти постійно бліда, погано себе почуваєш. Нічого не хочеш мені розповісти?
Я боялася, що Дмитро буде сердитися на мене за те, що сталося, але він мав дізнатися правду:
– Я вагітна, – тихо сказала я і розплакалася.
Хлопець усміхнувся, лагідно мене обійняв і сказав:
– Чого ж ти плачеш? Не хвилюйся, все буде гаразд. Ми щось вигадаємо.
Я розуміла, що живіт росте не по днях, а по хвилинах, тож скоро моя таємниця розкриється і для моїх батьків.
Повернулася додому пізно. Мене біля порога зустріла розлючена мама:
– Де ж ти вештаєшся о такій годині? Пари давно вже закінчилися. Не думала, що матері допомога твоя потрібна. Я ж розриваюся тут сама.
– Вибач, мамо, я затрималася трохи з подругами.
Під тиском мами я зовсім забула про свій круглий животик і зняла при ній своє об’ємне пальто та светр. Вузька майка облягла все те, що я так старанно намагалася приховувати останні 2 місяці.
– Що?! Ти вагітна? Подивися у мені у вічі, Оксано, – сказала мати.
– Пробач, я не хотіла, – майже пошепки відповіла я.
– Як же ти могла? Що ж тепер буде? У нас грошей на своїх дітей бракує, що ж ми твоєму малюку дати зможемо? – з розпачу кричала мати.
Батько почув нашу розмову і вийшов з кімнати подивитися, що взагалі відбувається.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Мій хлопець щось вигадає. Він гроші знайде, не бійся. Його батько дуже заможна людина.
Мама тільки розсміялася з того:
– Та він тебе покине одразу після того, як батько йому звелить це зробити. Хто ж чужу дитину забезпечувати захоче?
– Яку дитину? – втрутився батько.
– Вітаю тебе, Андрію. Твоя улюблена донечка вагітна.
Тато був шокований, не міг вичавити із себе ані слова. Тоді мама рішуче заявила:
– Ламати собі життя я тобі не дам. Завтра ж запишу тебе на операцію.
– Я не хочу! Я не піду! – кричала я.
– Пропонуєш якийсь інший вихід із ситуації? То я тебе слухаю, – справедливо зазначила мама.
Я мовчала. Сказати мені було нічого. Тато обійняв мене і запевнив, що за місяць я забуду про все це, як про страшний сон.
Як можна забути про вбивство власної дитини?! Як я дивитимусь в очі Дмитру?
Підводити батьків я теж не могла, тому погодилася йти в клініку. Перед тим вирішила зустрітися з коханим.
– Це неправильно, Оксанко. Це ж наша дитина. Я все виправлю, якщо ти цього захочеш, – казав мені Дмитро.
– Як ми впораємося? У тебе навіть стипендії немає. Ні, мама права. У нас із тобою ще будуть діти. Правда ж?
– Звісно, звісно, що будуть.
З під’їзду вийшла мама, і ми вирушили в клініку. Коли я зайшла в процедурну, то тремтіла від страху. Тоді я ще не знала, що мій Дмитро мене врятує за кілька хвилин.
З’ясувалося, що батько юнака про все довідався. Він був суворим, але дуже мудрим чоловіком, тому поставив Дмитра перед вибором: або він їде на військову службу в інше місто, або бере на себе відповідальність за власні рішення, а не втікає від проблем.
Звісно, тато і дядько переконувати хлопця обрати перший варіант, який міг врятувати сина від вантажу відповідальності і від поганої репутації, яка переслідуватиме усю його сім’ю після того, як я зроблю аборт. Але Дмитро вибрав мене і нашу дитину.
– Тату, я тебе вітаю! Ти скоро станеш дідусем, – заявив коханий.
Чоловік усміхнувся і наказав водієві відвезти сина туди, куди він скаже.
За кілька хвилин до того, як мене мали везти в операційну, Дмитро увірвався в палату, наказав мені одягатися і забрав мене з того жахливого місця.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Мама й слова не встигла сказати, коли побачила, що ми біжимо коридором до виходу. Та коханий різко зупинився, розвернувся і підійшов до своєї майбутньої тещі:
– Галино Іванівно, я кохаю вашу доньку. Не хвилюйтеся, наша дитина в надійних руках. Я зроблю все, щоб дати малюку усе найнеобхідніше.
Відповіді чекати не довелося, бо ми вскочили в таксі і поїхали до батька Дмитра.
Микола Степанович довго розглядав мене і свого сина так, наче бачив вперше.
– Ну що, дітки. Оце ви заварили кашу. Сварити вас не буду, скажу лише одне: з цього моменту ваше безтурботне дитинство і юність завершені.
Ми зрозуміли, що тепер Дмитрові доведеться працювати в батьковій фірмі, а на мої плечі повністю ляжуть обов’язки по догляду за дитиною.
– Ось вам ключі від квартири. Будете давати собі раду самі. Картковий рахунок, сину, я вже відкрив. Але гроші з’являтимуться там лише за умови, якщо ти гарно працюватимеш на фірмі і вступиш на заочне до інституту. А ти, юна мамусю, навіть не думай часто звертатися по допомогу до своїх батьків. Сама про дитину будеш піклуватися.
Ми лише ствердно кивали головами, бо розуміли: заради того, аби зберегти нашого малюка, варто багато працювати.
– Повідом своїм батькам, що ми приїдемо знайомитися з ними. У неділю об 11 годині, – сказав Микола Степанович.
Після того я зрозуміла, що моє життя ніколи не буде колишнім. Тепер ніяка я не студентка-першокурсниця, я дбайлива мати і чудова дружина. Та мене це зовсім не засмучує, хіба щастя виглядає по-іншому?
Чи правильно вчинив Дмитро?
Чи засуджуєте ви матір Оксани за її рішення?
Спосіб, який допоможе розваритися гороху за 10 хвилин без попереднього замочування
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Мамин рецепт: вчора ввечері зробила маску, сьогодні виглядаю блискуче! Вистачило 2 інгредієнтів для щастя …
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Встигни на піку цвітіння: заповни літрову банку рослинною олією і фіолетовими квітами
Бабуся навчила мене робити садових лебедів. Ви ніколи не вгадаєте, з чого!
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
Ось так дбають про життя мешканців закордоном! Добірка з 16 фото, на яких зображені креативні, а головне – дієві ідеї для комфорту в місті
Спасибі за те, що виховали для мене такого чудового чоловіка
Сучасний манікюр для ідеального образу
Жінка усиновила двох дітей з різницею в рік, а виявилося, що вони рідні брат і сестра
«Незатишна ти собака, і шерсть від тебе і запах, – примовляла господиня. – Йшла би ти і не поверталася»
Танець тисячі рук
У мене пішло багато років і сил на те, щоб переписати жіночі ролі в сценарії мого роду. Ролі дівчаток-селянок, у яких був такий собі старт
Не зможу я без вас, – сказала вона. Не вийде у мене. Куди ж я вас – ви мої рідні коти
Сусід Іван Іванович називав їх «дівчатками». «Дівчаткам» було добре за сімдесят, вони жили в сусідніх під’їздах і дружили – не так давно, але міцно
Тремтячи всім тілом, з закривавленим хутром на холці і правих передніх лапках, які він підтискав, кошеня намагалося нявкати, але звук був більше схожий на хрипкий голос застудженої дитини
10 заповідей справжньої жінки
