Дмитрик знову сумував. Він тихо лежав у своєму ліжку і дивився на хмари, що плили блакитним небом. Адже десь серед хмар мала бути душа хлопчика, який останнім помер у його палаті.
Попри важкий діагноз Дмитрик практично не відчував болю. Йому навпаки боліло від того, що він самотній.
Ще вдень його якось підбадьорювали лікарі, медсестри. Батьки приносили гостинці, купували іграшки. А як тільки сонце заходило за обрій, а на небі з’являлися зорі він більше не міг стримувати почуттів. Навіть плакав у подушку. Так йому було сумно.
Він чомусь відчував, що скоро полетить так само як його друзі. Мама з татом не могли повірити, що скоро втратять сина.
То була звичайна сім’я. Раптово сину стало погано, обстеження затягувались, а коли лікарі оголосили суму лікування, то жінка мало не зомліла.
Вони негайно почали діяти. Звернулись до волонтерів, крутили ролик по телебаченню, розсилали інформацію у соцмережах. Але марно. До потрібної суми залишалось ще дуже багато. А стан сина ставав все гірше і гірше.
Одного дня до матері подзвонила волонтерка.
– Добрий день! Рада вам повідомити, що сума нарешті зібрана! Приїжджайте!
– Що? Але як? Адже ще вчора на балансі було лише пів суми. Я не можу в це повірити! Наш син житиме! – жінка плакала від радості, обнімаючи чоловіка.
А все завдяки небайдужому чоловіку, що втратив сина такого ж віку, як Дмитрик.
То був директор алмазної шахти. Він побачив рекламу про біду Дмитрика по телебаченню, а після того зібрав увесь свій персонал:
– Дорогі працівники! Я зібрав вас не просто так. Хотів розповісти одну історію. Ви напевно знаєте, що колись у мене був син. Він трагічно загинув. Його збила машина. Моя дружина більше ніколи не зможе мати дітей. Так, мого сина вже не врятувати. Але на світі є ще один хлопчик, він важкохворий.
Я перерахую його батькам свою місячну зарплатню, все до останньої копійки. А вас закликаю пожертвувати хто скільки може. Це не примусово. Але я б дуже радів, якби цей Дмитрик знову тішив своїх батьків, грав у футбол і виріс порядною людиною. Реквізити вам скажуть у бухгалтерії. Щиро дякую за вашу увагу!
Наступного дня до директора підійшов головний бухгалтерка:
– Перепрошую, але я ще ніколи такого не бачила! Усі працівники відмовились від своєї зарплати! Здається, тих грошей вистачить аби врятувати дитину!
Чоловік так розчулився, не вірив, що його команда складається з таких же добрий і щирих людей. І вирішив, що виплатить усім працівникам премію із резервного фонду.
Це врятувало Дмитрика. А його батьки просто не тямилися від щастя.
Трохи згодом дружина того ж директора забігла в їхній будинок зі сльозами на очах. Чоловік якраз повернувся окриленим з роботи. А коли помітив дружину, то сильно захвилювався:
– Що сталось, люба? Тебе щось болить? Чи може хтось образив? Не мовчи! Благаю!
– Я плачу від того, що здавалось нереальним! У нас буде дитина! Я їду з клініки! УЗД все підтвердило.
– Що ти таке кажеш? Але ж лікарі казали…
– Я знаю, коханий! Тепер вони кажуть, що це справжнє диво! ба більше, у нас буде двійня!
– Господи! Яку ж ти послав нам милість! Ми найщасливіші люди на світі!
Любов – найбільша сила. І якщо ти виявляєш істинну любов, тоді неможливе стає можливим!
Як вам історія?
