– Моя свекруха зовсім втратила здоровий глузд! На вихідних вона святкує свій ювілей. Запросила нас в гості, але сказала, щоб Дмитра ми з собою не приводили, мовляв, від нього багато шуму. І з ким нам дитину залишити? – обурюється Оксана.
У Анастасії Михайлівни троє дорослих дітей, але поки що лише один онук. Її старший син розлучився з дружиною, а молодша дочка вважає, що на першому місці має бути кар’єра.
– Каже, що сама всього досягне і чоловік їй не потрібен! Про дітей також не думає, бо їй вистачає вдома кота. А я зовсім не розумію цієї позиції, адже діти – це найбільше щастя! – далі розповідає Оксана. – У свекрухи зараз лише один Дмитро і невідомо, чи будуть ще онуки. А вона замість того, щоб подякувати Сергієві за можливість стати бабусею, каже, щоб ми не приходили в гості з дитиною.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Сама ж Оксана більше не планує народжувати, адже їй вистачило клопотів з одним сином. Виходить, що в Анастасії Михайлівни справді може більше не бути онуків, хоча її це не дуже турбує.
– Не розумію, чому у неї відсутні ніжні та ласкаві почуття до дітей? Вона ж також матір, – дивується Оксана.
Жінка приділяє увесь свій вільний час Дмитрові. Вона не поспішає виходити на роботу і не хоче віддавати сина в дитячий садочок. Вона виховує його так, як вважає за потрібне. Дмитрика балують, але не дозволяють переходити розумні межі. Матір намагається не кричати на сина і пояснювати все спокійним тоном.
Хоча інколи з ним справді важко впоратися, адже хлопчик гіперактивний. Він вимагає постійної уваги і любить побешкетувати. Оксана вважає, що це цілком нормальна поведінка для дитини в його віці, але її свекруха з цим не згідна.
– От мої діти поводилися по-іншому. Вони не заважали дорослим і розуміли межі дозволеного. Їх можна було залишити самими і зайнятися власними справами. А Дмитро? Хіба це нормально приїхати до чужих людей в гості і змушувати батька повернутися додому по машинку? – дорікала Анастасія Михайлівна.
Бабуся не приховувала своєї байдужості до онука. Вона навіть відмовлялася посидіти з дитиною, коли молодим батькам потрібно було кудись відлучитися.
– Мені важко з ним знаходитися в одному приміщенні. Він неслухняний і непосидючий. Якщо немає з ким дитину залишити, то найміть няньку, – каже Анастасія Михайлівна.
Чи підтримуєте ви таку позицію жінки?
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
