То був зимовий вечір. Оксана повернулася з роботи й несла в руках важкі пакети. Чоловік відчинив двері, поцілував її й взяв продукти. Не встигла вона зняти взуття, як хтось подзвонив у двері.
– Не зважай і не відкривай, прошу! Вона повернулась! – прошепотів Остап.
– Вона чула, як я зайшла, це не гарно. – таким же шепотом відповіла Оксана.
– Але не відкривай! – Та він почув як скрипнули двері й перед ними стояла Іра і тримала тацю з печивом.
– Привіт, Оксано! Глянь, яке я печиво спекла!
– Іро, я щойно з роботи, давай не зараз, хочу в душ піти, переодягтися.
– Я бачила. Ти просто мусиш його спробувати, давай я чайник поставлю?
– Добре, але зараз я не можу! Давай пізніше! Я покличу тебе! – Оксана роздратовано зачинила двері й голосно видихнула.
Тепер вона мусила поспіхом помитися, вдягти домашній халат і встигнути приготувати вечерю. Вона мріяла просто вмоститися поряд з чоловіком на дивані й подивитись телевізор, але замість цього повинна приймати гостю.
Вони були сусідами вже 4 рік, відтоді, як переїхали. Оксані з Остапом було за 30, а Ірі за 40. Жінка з самого початку була привітною і ніколи не відмовляла у невеликих проханнях. Вона жила зі своєю мамою, але своєї сім’ї у неї не було. На роботу не ходила, бо вони здавали свої три квартири в оренду й жили з того.
Пів року тому померла Ірина мама. Жінку було шкода й Оксана деколи запрошувала її до себе. Та з часом Іра приходила все частіше. А сьогодні взагалі майже вдерлася до них. Такого ще не було і це починало переходити межі. Та лише пів біди з того, що вона є. Але розмовляти з нею неможливо.
Через годину жінка знову появилась у їхній квартирі й почала ту саму історію. Її розмови зводилися лише до квартир. Що має поганих жильців, і що послуги скоро подорожчають і продукти теж:
– Ну є такі, що вчасно виплачують. Але не всі. Може їх виселити, бо то не вперше! – Продовжувала Іра. – А сир вчора був на дві гривні дешевшим, що нас завтра чекає, людоньки?
Оксані залишалося лише слухати й кивати. Потім вони додивилися її улюблений серіал, обговорили героїв і Іра пішла.
Широко зіваючи Оксана пообіцяла собі, що припинить ці вечірні посиденьки, їй просто хотілося відпочити.
– Наступного разу я не впущу! Скільки можна? Ти надто добра з нею. – Промовив чоловік.
– Так не можна, їй просто ні з ким поговорити та вона нам багато допомагала.
– Слухай, здається я знаю, що нам робити. Познайоммо її з моїм співробітником? Він теж як на вуха присяде, то годі зупинити. От і будуть собі голубки вуркотати. Це ж геніально! – Не чувся від захоплення Остап.
– Ти знаєш, я не впевнена, що це спрацює…. Але хоча б спробуємо!
План був таким. Обом гостям вони повідомили про святкування нібито річниці знайомства і запросили їх вечерю. І чоловіка і жінку це здивувало, але вони погодились. Ми відкоркували вино і з нетерпінням чекали поки ті почнуть спілкуватися. Ми надіялися, що наш задум спрацює.
– Ой, який в нас бардак в місті, та і в країні теж. – Почала Іра
– І не кажіть, ціни ростуть, як дурні! – Підхопив Олег.
Їхній діалог повністю складався з нарікань на все на світі. Коли зайшла мова про серіали, вони навіть встигли посперечатися, які з переглянутих цікавіші, але потім дійшли спільної думки. Іра запросила галантного, на її думку, кавалера до себе на каву. Після цього ми тиждень не бачили її в себе.
Олег зранку виходив з її квартири і йшов на роботу разом з Остапом. Дорогою він сильно нахвалював жінку. Його закохані очі говорили самі за себе. Можливо у них обох це були перші почуття.
Одного вечора Оксана дивилась з чоловіком фільм. І знову, як в страшному сні у їхні двері хтось подзвонив. Вони пішли до дверей. То була Іра з Олегом.
– Ми до вас з тортиком. Почаюємо?
Жінка переглянулася з чоловіком і не знала, що відповісти, тоді Олег додав.
– Не хвилюйтеся, ми не надовго. Нам речі потрібно збирати. От власне тому ми й тут.
– Ми вирішили переїхати на більшу квартиру! Ви не сильно образитесь? – Спитала в них Іра.
– Ні! Ви що! – Радісно відповіли сусіди й запросили на кухню.
Коли всі допивали чай, то Оксана додала, що сумуватиме за ними, але їхнє щастя головніше всього. Звісно це було сказано з сарказмом, але їй захотілось якось підтримати їх.
Наступним квартирантом був відлюдькуватий чоловік, що працював в офісі. Саме те, що потрібно після стількох вечірніх балакучих “чайних церемоній”.
Чи правильно вчинила пара? Чи б ви їм порадили?
