У шлюбі я вже 12 років. Мого чоловіка звуть Микита. В шлюбі ми вже давно. Починалося все просто прекрасно, як і у всіх типових пар. Тільки я знала, що рано чи пізно квітково-букетний період закінчиться і настануть сірі сімейні будні. Втім, і гадки не мала, що все так обернеться.
У мого чоловіка така робота. що він повинен постійно їздити у відрядження. Тож ніяких підозр у мене це навіть не викликало. Останнім часом я взагалі рідко бачу Микиту. Він або на роботі засиджується, або до мами ходить. І я б навіть не сміла і слова в його бік зронити, якби в нашому домі не з’явився страшенний сморід. Тхнуло з умивальника. Спочатку я терпіла, а потім він став нестерпним. Я сто разів просила Микиту зайнятися цим краном, а йому діла до того не було. Як об стінку горохом. Тому я вирішила діяти самотужки.
Ні, я не кинулася викликати спеціаліста. Не хотіла тратити зайві кошти, навіть не зрозумівши, у чому причина. Спробувала ще декілька разів впросити коханого допомогти мені і, переконавшись, що все це марно, почала рішуче діяти.
Сварки і скандали в домі мені не потрібні. Хоча, коли ми востаннє розмовляли з Микитою про це, я трохи зірвалася. Покричала. Чоловік аж знітився. Тож, коли я взялася за умивальник, він не став сидіти. Пішов допомагати. Він порпався у трубах, а я збоку поглядала, що ж це там так нестерпно смерділо.
Чоловік викинув у ємність все, що забивало мийку. Серед купи сміття я помітила золоте колечко. Подібна знахідка мене неабияк здивувала. Спершу навіть подумала, що це з мене злетіло, коли я мила посуд. Але ні, нічого подібного у мене ніколи не було. Подруги чи хтось із рідних рідко миють у моєму домі щось. Тож і їх це не стосувалося.
Вирішила поцікавитися в чоловіка, може, він знає, що це і звідки воно у нас взялося. Микита тільки похитав головою і знизав плечима.
Я добре вимила перстень і почала уважно розглядати. Мені на мить навіть здалося, що я його вже десь бачила. Ось тільки де саме, ніяк не могла збагнути.
Минуло декілька днів, перш ніж я пригадала, кому належала ця каблучка. Я бачила її на руці однієї жінки минулого літа. Тоді ми були на пікніку з Миколою та його колегами по роботі. Усіх дівчат, себто дружин Микитиних друзів, я тоді бачила вперше. Тому звертала увагу на кожну деталь. Ось тоді я й побачила ту панянку із цим колечком. На ній було багато золотих прикрас. Таке важко не помітити.
Раптом я все зрозуміла.
Її звали Зоряна. У своєму домі я її не бачила, але це зовсім не означало, що її тут ніколи не було.
Я одразу ж пішла до чоловіка і запитала напряму.
– Ти мені зраджуєш? Це каблучка Зоряни, чи не так?
– Ну, так? І що? – відповів Микита.
– Значить все-таки зраджуєш.
Чоловік кивнув головою, навіть не намагаючись заперечити.
Всередині мене все обірвалося. Я так хотіла вірити, що мої здогадки – омана. Але ні, це була чистісінька правда. Я мовчки вийшла з кімнати і пішла збирати Микитині речі. Значить і поїздки до мами разом із відрядженнями не були правдою. Шкода. Я так довіряла Микиті.
Ось так зломлений кран викрив зраду мого коханого. Хто б міг подумати…
А ви вірите у такі збіги?
