Одного разу на цвинтарі я запримітила одну могилу. Вона відрізнялася від всіх інших не лише своїм занедбаним станом, але й саморобним хрестом, змайстрованим з двох труб. Вдома я не могла забути це видовище і запитала в сусідки, хто ж там похований. Та відказала:
– Та нещасний каліка-Сергій. Хто ж іще?
Того вечора я ніяк не могла забути про зловіщий пагорб на цвинтарі. У голові було багато думок і нахлинули спогади.
Справді, Сергійко з дитинства був приречений на нещастя. Дитину любила лише його старенька бабуся, яку в селі всі кликали Петрівна. Навіть їй здавалося, що краще б хлопчик помер…
Можливо, вона мала рацію, але дитина жила.
Він вижив тоді, коли матір намагалася його позбутися, випивши спеціальний узвар для переривання вагітності.
Він вижив тоді, коли його божевільний п’яний батько накинувся на дитину з ножем і покалічив їй половину обличчя. Отямившись, чоловік сам пішов в поліцію, а через декілька років загинув в тюрмі.
Проте Маринка не довго тужила з цього приводу і знайшла собі іншого алкоголіка. Григорій дозволяв собі виганяти з дому Сергія, що викликало в п’яної матері лише сміх.
Та він вижив тоді, коли доводилося голодувати, адже вдома тижнями не було їжі. На щастя, на сусідських городах можна було знайти якісь харчі.
Підгодовувала онука і Петрівна, яка також рідко відмовляла собі у чарці. Та в проміжках між запоями Сергій отримував від неї допомогу. Згодом старенька померла і дбати про хлопця було нікому.
Та він вижив тоді, коли оточуючі уникали його і жахалися від брудного вигляду жебрака. Хоча дітей, які опинилися в схожій ситуації, у цьому селі було багато.
Проте всі ці перипетії зробили його злим і сповнили його душу ненавистю.
Він вижив тоді, коли допивав розведену горілку за батьками, які давно лежали на дивані з помутнілим розумом. Після цього йому ставало погано, але він обіцяв собі, що згодом все зміниться і він не буде схожим на свою матір.
Він вижив тоді, коли невідомі злочинці напали на нього в лісі і сильно побили, не залишивши живого місця. Ця подія змусила місцевих жителів ще більше жахатися від прокаженого, якого переслідували нещастя.
Він вижив, коли Оля вийшла заміж за іншого. Він щиро кохав цю руду дівчину, але ніколи не наважувався з нею навіть заговорити. Сергій знав, що йому нічого не світить. І як боляче було мовчазному хлопцеві, коли Оля три дні відзначала весілля з Іваном.
А одного ранку не стало вітчима. Згодом на той світ пішла матір. Тепер Сергій був круглим сиротою. Однак особливих змін у його житті не відбулося, адже й раніше почувався одиноким.
Кілька років він жив сам.
А одного зимового дня хлопець напився і не зміг доплентати до свого дому. Він впав десь дорогою і був за крок від обмороження та смерті. Проте врятував його бродячий собака зі шрамом на морді. Він підбіг до хлопця і почав його лизати, мовляв, пора прокидатися.
– Ну чого тобі? Їсти хочеш? Я нічого не маю, але щось придумаю…
Сергій підвівся і попрямував в місцевий шинок, де був частим гостем. Галя була готова налити постійному клієнту традиційну порцію горілки, але той несподівано попросив дати йому якийсь суп.
Собака вилизав все, що йому приніс чоловік, а вкінці облизав його руку. Сергій вперше відчув у свою сторону доброту та вдячність. Це було найприємніший жест після слів бабусі про те, що “бідоласі краще було б померти”.
З того часу в Сергія з’явився привід якомога швидше повертатися в дім, де на нього нарешті хтось чекав. Свого друга чоловік назвав – Одновухим. Тепер вони проводили разом все більше часу. Хоча випивати господар не перестав, але тепер замість горілки він інколи брав недоїдки для собаки.
У селі люди сміялися з цієї ситуації. Особливо жорстокі казали, що двоє виродків знайшли один одного. Найбільше над Сергієм знущався Петро, місцевий наркоман та хуліган.
Не дивно, що саме від нього слід було чекати якогось лиха. Адже Петро разом зі своїми друзями зловив Одновухого і перебив йому лапи. Сергій декілька днів шукав собаку, аж поки місцеві чоловіки не принесли пораненого звіра додому. Ходити він самостійно не міг.
Усім було шкода тварину та його господаря, адже з появою Одновухого очі Сергія нарешті сповнилися добром та любов’ю.
Чоловік вирішив помститися Петрові. Він стеріг його в лісі, але бійка закінчилася для нього трагічно… Люди знайшли тіло Сергій через декілька днів, а все завдяки тому, що його собака увесь цей час голосно вив і скавулів.
Нещасного поховали на цвинтарі, а Одновухий кудись зник. Дивно, адже ходити собака не міг.
Від цих спогадів мені стало сумно. З очей покотилися сльози. Наступного дня я завітала на могилу бідолашного Сергія і залишила там букетик квітів. Мені було цікаво, де він зараз і як себе почуваю. Та чомусь внутрішній голос підказував мені, що зараз Сергій в кращому світі.
А що ви думаєте про цю історію?
