Ось тобі і качка з яблуками

Бабуся вирушила в аптеку за ліками, які їй повинні за законом видати безплатно. Та їх не було в наявності. Натомість можна було придбати медикаменти за гроші.

Старенька подумала і вирішила, що в такому разі їй не вистачить коштів на качку. А їй так хотілося приготувати цю птицю з яблуками, мандаринами та брусницею. Вона раніше коштувала цю страву у своєї подруги Петрівни і залишилася в захваті. Вона уявляла, як купує качку, суне в неї фрукти, добряче солить і запікає. Байдуже на гіпертонію, навіть якщо ця качка стане останньою їжею в її житті.

Бабуся не могла визначитися, тому вирішила довіритися долі. Вона витягла монетку, позначивши “орлом” качку, а “решкою” – ліки. Жінка вийшла на ганок, щоб зробити свій вибір, але раптом побачила там старого чоловіка, який плакав. 

– І чого ти плачеш? – запитала вона. – Ліки не дали. Хіба велике діло?

– Без медикаментів я помру, бо у мене діабет, – засмутився він.

– Це станеться у будь-якому разі. Чи сьогодні, чи через тиждень, чи через кілька місяців.

Дід витер сльози і подивився зі злістю на стару жінку.

– От тільки не треба розпоряджатися моїм життям, – заявив він. – Якби не цукор, то я був би цілком здоровим.

– Якби, якби, – усміхнулася бабуся. – Краще порадь, де можна купити хорошу качку.

– Є у мене одна вдома. У спадок залишилася. Хочеш подарую…

– Та не така мені потрібна, а справжня качка.

– Нормальної ти зараз ніде не знайдеш, – засміявся старий.

Обурена стара розвернулася і пішла.

– Так, а навіщо тобі вона взагалі здалася? Це ж так дорого…

– І що? Живемо один раз.

Дід пішов слідом за бабусею і всю дорогу до зупинки був далеко у своїх роздумах. Раптом він сказав:

– Я вже знаю, де хороше м’ясо можна здобути.

– Де? – поцікавилася бабуся.

– У мене є рушниця, – натякнув старий.

– Справді? – здивувалася та.

– Так.

– І навіщо будо стільки часу мовчати? Я ж могла купити собі ліки.

– Ще ж не факт, що з цього щось путнє вийде. Я давно не стріляв.

– Я точно зможу влучити. Мені завжди це вдається, якщо потрібно, – відказала стара.

– Васильович, – нарешті вирішив познайомитися дід.

– Миколаївна, – потиснула руку старенька.

– Як вони красиво летять, – задумався чоловік, дивлячись вгору.

У руках бабусі була рушниця. Вона направила її в небо і прицілилася.

– Зачекай хвильку. Лише поглянь, яка навколо гармонія…

Навколо була тиша. Пострілу так і не пролунало, а качки полетіли собі далі. Чоловік озирнувся. Позаду стояла бабуся, спершись на рушницю. Вона думала про щось.

– Що з тобою, Миколаївна? – розхвилювався старий.

– Ось як в житті буває: ти летиш у своїх справах, аж раптом – вистріл. І все тому, що хтось вирішив поїсти…

– Ану дай мені, – відказав старий. Він взяв зброю і прицілився. Старенька відвернулася, але пострілу так і не почула.

Бабуся побачила дідуся на землі. Він знову сидів і плакав. 

– А тепер чого? – запитала вона, опустившись поруч.

– Сам не знаю…Летиш, думає, плануєш, а тут…

– Вистріл! І все тому, що хтось вирішив поїсти! – закінчила бабуся.

– Якби ж то! Це просто хтось вирішив продемонструвати свої здібності…

– Васильович, ти ж сам мене сюди запросив. Я збиралася іти в магазин.

Старенька підвелася і попрямувала вперед.

– Стривай, Миколаївна! Та болото попереду! – застеріг старий, але його вигуки залишилися непочутими.

Сталося те, про що й казав дід.. 

– От дурна стара! Зараз я тебе врятую, зачекай! – побіг він на допомогу.

Тим часом у голові жінки були думки про те, що це доволі дивні обставини для смерті: серед болота з незнайомим чоловіком.

– А як тебе взагалі звати? – наостанок поцікавилася стара.

– Не скажу, – ледве вимов дід.

– Ти хочеш потонути з незнайомкою?

– Я врятую тебе, – пообіцяв старий, рвучко смикнувши гілляку. Трясовина відпустила жінку.

– Чудово, ми встигаємо на автобус, – прошепотіла жінка.

Окрім них в автобусі більше нікого не було. Чоловікові раптом захотілося обійняти стару.

– Прийшов час нарешті познайомитися. Як тебе звати? – поцікавився дід.

– Не скажу. – почала фліртувати бабуся.

– А де ж ти дінешся? – усміхнувся старий.

Старенька сперлася йому на плече.

Вони приїхали на потрібну зупинку. Спочатку з автобуса вийшов чоловік. Він подав руку дамі.

– Куди ми далі? До тебе чи до мене? – прямо запитала бабуся.

– Так зразу? – засоромився старий.

– А чого чекати? Ми не молоді вже.

– Тоді давай спочатку в ресторан, а тоді до мене, – запропонував дід.

– Намагаєшся мене спокусити? 

– А виходить? Замовимо зараз качку з яблуками. 

– А гроші у тебе хоч є? – запитала бабуся.

– Є. Я встиг заощадити.

– Я теж пенсію на карті збираю, – усміхнулася стара. – Різне ж може статися.

– От і так вважаю.

– Але мені перед вечерею потрібно одяг змінити. Я постараюся швидко. 

– Гаразд, я зачекаю.

Дідусь сів на лавку і дивився на небо. Потрібно було приймати ліки, бо цукор впав, а бабусі досі не було. 

– І чому ж ми так і не познайомилися? – думав старий.

– У нього впав цукор! – раптом почув він крики Миколаївни, а після них сирену швидкої. – От і маєш качку з яблуками.

Наступного дня старенькі лежали разом в одній палаті.

– Що відбувається? – не одразу зрозумів дід.

– Хіба не ясно? У тебе діабетична кома, а в мене інсульт. А на двох у нас одна качка…

– Я ж казав, що саме таку нам і потрібно, – розсміявся дідусь.

– Пообіцяй, що ми більше не будемо економити після весілля.

– А ми зібралися одружитися? 

– Звичайно! Священник вже знає.

– Тоді скажи як тебе звати? – поцікавився дід.

Жінка мовчала. 

– Хіба так робиться? Шлюб брати хочеш, а сказати ім’я – ні, – обурився старий.

– Я вже забула. Інсульт всю пам’ять відбив.

– Ну й інтрига…

– Нічого, в паспорті подивимося. А тепер вийди, бо у мене з качкою справи є.

Дід ледве вийшов з палати, а в голові у нього була одна думка:

– От влип!

А які у вас думки стосовно цієї історії?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: