Я – звичайна дівчина з села. Закінчивши школу, я планувала навчатися на педагога, але не вступила в інститут через вагітність. Це сталося на одній з вечірок в одинадцятому класі. Ми познайомилися з одним хлопцем, швидко знайшли спільну мову і усамітнилися.
Оскільки він був не місцевим, то наступного дня поїхав додому. Однак наше спілкування продовжувалося і ми хотіли зустрітися після закінчення школи. Раптом я дізналася, що стану матір’ю. Ця новина була для мене радісною, адже батьком був коханий чоловік. Спочатку вирішила йому не говорити, щоб зробити сюрприз.
Нарешті ми зустрілися. Олександр здивувався, коли побачив мій живіт і не визнав, що це його дитя. Виявилося, що він одружений і має вже двох дітей.
У розпачі я сіла на лавку і гірко заплакала. Повз мене проїжджав хлопець в інвалідному візку. Він зупинився і запитав, чи не потрібна мені допомога. Спочатку я переконувала, що все гаразд, але він наполягав поговорити. Тоді я розказала йому все, що сталося.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Несподівано новий знайомий запропонував мені пожити в нього, мовляв, є вільна кімната. Я не могла повернутися додому, тому погодилася. Слава був поруч зі мною увесь період вагітності. Він порядний, добрий і турботливий хлопець.
Ми багато спілкувалися і він став для мене близьким другом, але мене він полюбив як дівчину. Коли настав день пологів, Слава відвіз мене в лікарню.
Потім хлопець постійно навідувався до мене і гості, а вдома на мене чекала коляска, новеньке ліжечко і дитячий одяг. Дмитрик став для нього рідним сином.
Згодом ми зі Славою почали жити як чоловік і дружина. Малеча підросла і я влаштувалася продавцем у місцевий магазин.
Стас, мій начальник, закохався в мене. Він робив мені дорогі подарунки і підвозив додому. Потім він переконував мене покинути Славу і переїхати до нього. Мовляв, навіщо мені чоловік-інвалід.
Звичайно, що ці слова мене обурили. Я навіть хотіла через це звільнитися. Саме тоді Дмитрику виповнилося 3 рочки. Стас пообіцяв допомогти з садочком і з цього приводу викликав мене до себе в кабінет. Тоді все й сталося…
Ми нишком зустрічалися десь три місяці, а потім я вирішила переїхати до Стаса. Коли сказала Славі, що йду від нього, то він мовчки пішов на кухню, а я зібрала речі й зачинила за собою двері.
Моє життя змінилося. Я більше не працювала, а займалася домашніми справами. Подруги заздрили, що у мене такий гарний і багатий чоловік. А що ще треба для щастя? Однак згодом Стас почав мене ревнувати до оточуючих. Першу сцену ревнощів та синці я йому пробачила. Після цього все начебто налагодилося.
Одного разу я поїхала в гості до батьків у село. Адже вони ще не бачили свого онука. Однак рідні засудили мене, тому я розчарована повернулася в місто. У квартирі я застала Стаса з іншою жінкою.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Зараз я живу в гуртожитку, де подруга допомогла мені отримати кімнату. Щоб звести кінці з кінцями, підробляю в кіоску неподалік.
Діма увесь час просить мене піти до тата.
А я жалію, що так вчинила зі Славою. Адже він був єдиним справжнім чоловіком у моєму житті. Він завжди дбав про мене, буквально на руках носив, підтримував і говорив приємні слова. І з Дмитром вони чудово ладнали.
Все ж, я наважилася попросити у нього вибачення і благати за будь-яку ціну прийняти мене назад.
Коли прийшла у його квартиру, то зустріла там незнайому жінку. Вона сказала, що вони придбали це житло пів року тому, а куди з’їхав колишній власник – не знають.
Чи правильно вчинила жінка? Що ви думаєте про цю історію?
Фото з відкритих джерел
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
