Надя і Василь одружились досить пізно, коли їм обом стукнуло 33 роки. Вони довго намагались завести дітей, та все ніяк не виходило. Витратили безліч грошей на лікування, але нічого не допомагало. Надя вже різні способи пробувала, навіть то ворожок різних ходила. Та причина була одна – несумісність з чоловіком. Не зможуть вони разом мати дітей і все.
Пара була вражена цією новиною. Спитали лікаря, як їм бути.
– Всиновіть дитину. Це найпростіший для вас варіант – порадив чоловік.
Сама Надя була не проти, а вона боялась як на це відреагує чоловік. Адже не знати, чи він захоче виховувати чужу дитину. Та він з радістю погодився.
Тому ми вирішили не зволікати і відразу відправились у дитбудинок. Директорка попередила, що доведеться провозитись із документами. Та з цим нічого не вдієш – формальності.
Їх відвели у кімнату, де грались маленькі діти. Подружжю показали Сашка, йому стукнуло 2 рочки, а батьки відмовились від нього. І ніхто забирати не хотів. Хлопчик міцний та здоровий. Не капризний.
Надя з Василем вирішила забрати його собі.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Через місяць вони вирішили усі запитання з документами і могли радіти, що тепер мають дитину.
Минуло декілька місяців. Надя відчула, що їй недобре, нудить уже третій день. Пішла до лікаря, той відправив її на УЗД.
– Вітаю, ви вагітні. Другий місяць уже – сказала медсестра.
Надя здивувалась такому повороту подій. Вона зовсім не чекала подаруночка з небес.
Ось так буває, перестаєш надіятись і прагнути чогось і воно саме приходить до тебе. Подружжя вважало, що так Бог дякував за їхній добрий вчинок.
Чи вважаєте ви, що це винагорода за хороший вчинок?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
36 неперевершених ідей французького манікюру – зберігайте, щоб не загубити!
