По сусідству живе самотня бабуся. Хоча у неї є діти та онуки, але в них немає часу на стареньку. Інколи вони дзвонять, щоб переконатися в тому, що вона ще жива. Раніше бабуся часто сама намагалася ініціювати спілкування, але згодом їй це надоїло. Навіщо комусь нав’язуватися?
Та нещодавно життя старенької змінилося. Вона зустріла дідуся, з яким більше не згадувала ні про погане самопочуття, ні про байдужість рідних. Одним словом, кохання зробило своє діло.
Новий чоловік виявився справжнім джентельменом. Він познайомив свою обраницю з сім’єю, водив її на прогулянку в парк і на спільний перегляд фільму в кіно. Діти дідуся були уважнішими до бабусі, ніж її власні.
Раптом родичі зрозуміли, що від старенької давно не чути ні слуху ні духу. Оскільки в неї не було мобільного телефону, то вони намагалися додзвонитися на домашній. Та ніхто не підносив трубку. Це було дивним, адже раніше бабуся нікуди з дому не виходила.
Того дня стара жінка була на традиційній прогулянці парком, а потім її запросили на вечерю. Тож додому вона повернулася близько 9 вечора. Під під’їздом вона побачила поліцію та швидку. Виявилося, що її діти викликали усі можливі служби, бо думали, що бабуся померла.
Раніше старенька ніколи не підвищувала голос, але цього разу не втрималася:
– От ви невдячні! Вже поховати мене вирішили! Наступного разу спочатку переконайтеся, що я померла, а тоді викликайте швидку! І про заповіт вже, мабуть, розмріялися?
Далі розлючена старенька ще більше шокувала дітей заявою про те, що нерухомість оформила на чужих людей.
– Доню, доню, – сказала мені бабуся. – На старості літ мені жити захотілося. Чужі діти подарували більше любові, турботи і тепла, ніж рідні. Тепер я розумію, що щастя – це тоді, коли тобі хочеться щоранку прокидатися. Раніше я в молитвах просила Бога про смерть, а він зробив мені набагато цінніший подарунок.
А які у вас думки з цього приводу?
