Кішка Маша мешкала в під’їзді. Хоча у неї не було господарів, але голодною вона ніколи не залишалася.
Місцева жителька тітка Клава одного разу навіть власноруч змайструвала лежанку, яку винесла на сходову клітку. Маші цей м’який куточок одразу сподобався.
– Як же вона муркотить, – раділа жінка. – Не те що мій Мурчик. Він вже зовсім розбещеним став.
Насправді Машу багато разів намагалися приручити, але вона була сама по собі і ніколи ні в кого не залишалася надовго. Свобода для кішки була важливішою, ніж тепла квартира.
Одного дня тваринка помітила незнайомку в під’їзді, яку раніше вона не зустрічала.
У руках жінки була коробка. Маша припустила, що це може бути ще одна котяча лежанка.
Незнайомка подивилася, чи нікого немає поруч, а потім швидко поставила коробку і пішла геть.
Маша з допитливістю підійшла ближче. Її манив приємний запах молока, який кішки добре знала і ні з чим сплутати не могла.
“Оце так пощастило!” – думала Маша. – “Цілий згорток молока!”
Тваринка запхала свою лапку всередину, а натомість почула голосний писк.
Перелякана кішка відскочила, але це не зупинило пронизливий звук. Тоді Маша принюхалася і відчула багато інших запахів, які безпомилково свідчили про те, що у згортку людське дитинча.
“Як можна було залишити немовля? Воно ж замерзне! Навіть мені осінню в лежанці прохолодно”, – дивувалася кішка.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Дитячий плач ставав дедалі сильнішим. Хвилювання кішки також зростало. Адже ввечері нікого з мешканців будинку в під’їзді вже не було.
“Що мені робити? Як врятувати дитинча від холоду?” – не могла заспокоїтися кішка.
Тоді Маша вирішила спробувати обійти кілька квартир і змусити людей відчинити двері своїм нявчанням. Та всі її старання були марними. Ні тітка Клава, ні інші мешканці не чекали непроханих гостей.
Потім кішка вирішила залізти до немовляти, щоб зігріти його. На дотик дитинча було холодним. Маша акуратно вмостилася поруч. Через кілька годин малюк не видавав більше ні звуку.
“Значить йому тепло, – зраділа рятівниця. – А що далі з ним робити?”
Не довго думаючи, Маша вилізла з коробки і вийшла з під’їзду. Вона вистрибнула на підвіконня. За шибою жила тітка Клава, яка не мала звичку закривати кватирку. Кішка легко застрибнула всередину і опинилася в спальні жінки, яка спала і ні про що не здогадувалася.
Маша почала нявкати, але на це відреагував лише Мурчик, який спочатку наїжачився та засичав на чужинця. Тоді кішка дала йому зрозуміти, що їй потрібно розбудити його господиню і не більше. Мурчик дозволив і повернувся у свою лежанку.
Після цього кішка вистрибнула на ліжко і почала мурчати тітці Клаві на вухо.
Та прокинулася від здивування, адже її кіт ніколи не видавав таких звуків.
Муркіт ставав дедалі інтенсивнішим, що змусило жінку ввімкнути світло. Посеред кімнати вона побачила перелякану тварину.
Клава одразу здогадалася, звідки Маша взялася у її кімнаті і зрозуміла, що вона її кудись кличе.
Жінка накинула на себе хустку і вибігла з квартиру разом за Машею. Та привела її до коробки і тицьнула в згорток носом.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Тітка Клава присіла і відшукала кількамісячне немовля. Вона взяла його на руки і повернулася додому.
Через деякий час під будинком завили сирени швидкої допомоги.
Лікарі оглянули знайду і сповістили, що дитинка здорова. На щастя, вона не постраждала від переохолодження.
– Ви справді знайшли немовля в під’їзді? – дивувався лікар.
Коли дитинча виносили з квартири, Маша бігла слідом за медичними спеціалістами і голосно нявкала, мовляв, “Нехай тебе спіткає щаслива доля, людське немовля”.
А шо ви думаєте про цю неймовірну історію?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
