Нещодавно померла наша старенька сусідка. Баба Даша жила одна. В неї була дочка Орися, але жінка давно виїхала за кордон і так і не повернулася на батьківщину. Там вона вийшла заміж, народила дочку.
Було видно, що її чоловік багата людина. Вони приїжджали до села на дорогому авто. Та і по шубі Орисі було зрозуміло – в неї шикарне життя. А ще жінка любила хвалитися курортами на яких вони регулярно відпочивали.
Та з часом вона забула про матір. Останні сім років, як не бачили її. Баба Даша хвилювалася. Писала дочці листи, от тільки відповіді так і не отримувала. Навіть намагалася дзвонити, але марно.
Минали місяці, роки. По подвір’ї сусідки ходила хіба що вона сама, ми з мамою і поштарка. Вона сама зі всім справлялась, але її очі були сповнені самотністю. Нещодавно бабі стало погано.
Недуга прикувала її до ліжка. Їй потрібен був постійний догляд. Ми з мамою заходили до неї по кілька разів на день. Вона вже стала для нас рідною людиною. Дуже жаль нам стало жінку.
Зате біля нас баба Даша завжди була нагодована, чиста і в теплі. Ми ходили їй по продукти й в аптеку. А одного дня вона сама почала розмову, що перепише свою хату на нас.
Я зраділа, адже її дочка роками не повертається. А ми доглядаємо за нею зі всією душею. Баба Даша сказала, що скоро до неї прийде секретар з сільради й укладе заповіт. Та того дня була День народження моєї тітки й ми поїхали на гостину, не гарно було відмовляти, таки святкувала ювілей.
По приїзду сусідка запевнила, що справилась без нас. Тепер хата належить мені. Ми ще краще почали за нею доглядати. Так вона прожила у турботі ще кілька років. А після цього Різдва її не стало.
Я навіть не мала номеру, щоб подзвонити її дочці. Але коли побачила її на подвір’ї церкви, то не повірила власним очам.
– Хто тобі сказав? – дивувалась я.
– Сусіди подзвонили і я одразу приїхала! Дякую тобі! Мені розказали, що ти останні роки дивилась за моєю мамою!
– Так! А чому ти не приїжджала?
– У нас зараз серйозні фінансові проблеми! Довелося брати кредити й продавати практично усе, що в нас було. Ми не могли просто так приїхати! На щастя я зможу продати будинок матері й ми віддамо частину боргу!
– Що? Продати будинок? Але ж…
– Так! Я вже дивилась на заповіт. А чому це так тебе хвилює?
Моє серце впало до п’ят. Як так? Ми з мамою стільки зусиль доклали, а її дочка отримає хату просто так? Може вона бреше? Чи то сусідка спеціально дурила нас? Але навіщо?
Я досі не можу повірити, що це сталося з нами! Може є ще якийсь шанс на частку будинку поки його не продали? Адже ми розраховували на нього! Часи зараз нелегкі!
Невже все через те, що ми пішли на ювілей тітки?
