Минулого тижня коханий зробив мені пропозицію. Як належить дівчина зазвичай погоджується одразу, але не я. Я попросила в нього трохи часу на роздуми, на що він аж ніяк не розраховував.
Ми зустрічаємось понад рік. Вже не раз були розмови про весілля, тому я не здивувалася, коли Віктор став на одне коліно і промовив ті заповітні слова. Причина не у наших стосунках. Є фактор, який не дає мені спокою.
Нам обом по 29 років. Ми успішні, збудували кар’єру. Також у кожного є по квартирі. Я свою якраз виплатила, а коханому батьки переоформили їхню, бо самі переїхали жити на дачу.
Власне через його батьків я засумнівалася. Точніше через їхнє ставлення до матеріальних благ.
Ми живемо у місті. Інколи мати Віктора приїжджає сюди у справах і заодно заходить до нас в гості. У неї класні стосунки з сином, вони спілкуються практично як друзі й до мене вона ставиться добре.
Ще Валентина Петрівна любить підкреслювати мою фінансову незалежність перед Віктором:
– Молодець, сину, що вибрав таку розумну дівчину! – говорить вона і широко посміхається.
Інколи вона помічає наші обновки в домі. Будь-то речі декору, посуд чи елементи одягу. І за завичкою мати одразу питає скільки це коштує, де купили. Спочатку я відповідала на її питання одразу, не приховувала ціну, ніби відчитувалась. Та її реакції мене інколи тривожили:
– Ого! Таке дороге! Я б собі ніколи такого не дозволила купити!
Але її позиція відрізнялася від її слів. То вона каже, якщо є гроші то можна їх витрачати на все, що душа забажає і не треба нікого слухати. А тут, коли бачить покупку так різко реагує. Мені від того не зовсім приємно стає.
Сама Валентина Петрівна одягається на секонд-хенді. Там справді бувають хороші речі. Але видно вона не вміє їх обирати. Принаймні про це говорить одяг на ній. Мало того, що він виглядає специфічно, то ще й зовсім старий.
Так само відбувається з продуктами. Ми якось поїхали в супермаркет. Віктор взяв найбільший кошик. Ми ходили між рядів, але його мати брала лише акційні товари, або щось найдешевше.
– Візьмімо вам фруктів, овочів, якогось м’яса? – запропонувала я, бо більше не могла на це дивитися!
– Ти що, нам це не по кишені! – сказала здивована Валентина.
А найсмішніше те, що за все і так розраховувався її син! То де тут логіка? Він би не збіднів, купивши батькам хорошої їжі!
– Ну вони себе вважають бідними людьми, економлять на всьому, що тільки можна. – знизав плечима Віктор.
А коли я вперше приїхала на їхню дачу в мене щелепа мало не відвисла! Велика ділянка землі. На ній двоповерховий будинок зі свіжим ремонтом. Поруч ще один невеличкий будинок. Всередині всі зручності, купа побутової техніки, плазми, багато зелені.
– Ми плануємо трохи розширити другий будинок і наступного року здавати його в оренду. – ділилась планами на майбутнє “свекруха”. – Бо вже набридло собі у всьому відмовляти. А ще батько побудує курник, будуть курчата, може гуси й ми зможемо продавати яйця.
Вона говорила про це з таким ентузіазмом. А я сиділа і мені не вкладалось у голові, як вони так живуть. У шикарному будинку, але по суті в злиднях. Звісно на всі ці розкоші заробив батько Віктора. Він багато років їздив на заробітки.
Тому я не впевнена чи хочу виходити за коханого і ставати частиною його сім’ї. Хоча стосунки в нас чудові, але хто його знає чи з часом він не почне мені показувати якісь сюрпризи. Все-таки він однієї крові зі своєю матір’ю. Боюсь уявляти як буде із внуками.
А що думаєте ви? Може я помиляюсь?
