Коли син познайомив нас із батьком зі своєю обраницею – я була на сьомому небі від щастя. Даринка здалася мені дуже милою, щирою і доброю дівчинкою.
Я вже дочекатися не могла, коли вона стане частинкою нашої дружньої сім’ї. Але нещодавно трапилася історія, яка змінила моє ставлення до майбутньої невістки…
Залишалося кілька тижнів до гучного весілля, майже усе вже було готове.
Я разом із донечкою Іриною прийшла в гості до Дарини. Напередодні домовилися влаштувати собі дівочі посиденьки і обговорити усі деталі святкування.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ми пили чай з тістечками, жартували і насолоджувалися компанією одне одного.
Раптом моя донька піднялася з-за столу і попрямувала в кімнату Даші.
Її не було всього кілька хвилин, але невістку це дуже збентежило. Вона зірвалася на рівні ноги і поспішила поглянути, чим зайнята Ірина.
Не минуло й кількох секунд, як з кімнати почав лунати гучний крик. Я злякалася, відчинила двері і побачила свою доньку у весільному платті Дарини. Тій це, звісно, зовсім не сподобалося, вона влаштувала справжню істерику, почала кричати на нас обох, плакати.
– Я більше не одягну це плаття ніколи! Як ти могла, Ірино? Невже не знаєш, що це погана прикмета, коли твоє весільне плаття хтось одягає? Все! Тепер думай, де візьмеш гроші мені на нове вбрання!
Я не могла мовити й слова. До чого це все? Ну, приміряла дитина ту злощасну сукню, просто цікаво їй стало. Вона ж не хвора, не брудна, не заразна, що ж тут такого поганого?
Я вступилася за доньку і сказала, що 15-річній дівчинці ніде взяти гроші на нову весільну сукню, тому Дарині доведеться забути про те, що сталося, і вдягти на святкування старе вбрання, та невістка й слухати нічого не хотіла.
Як тільки додому повернувся Дмитро, вона одразу йому про все розповіла, схлипуючи і нервово витираючи сльози з обличчя.
Сину теж була незрозуміла реакція Дарини на те, що трапилося, але сваритися через такі дрібниці з майбутньою дружиною не хотів.
Перед виходом я витягла з гаманця усі гроші, які мала, аби відшкодувати молодятам “зіпсоване” плаття.
Нехай купить собі нове і заспокоїться, аби тільки істерик більше не влаштовувала.
Що скажете про поведінку невістки?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
