Останнім часом справи фірми, на яку я працювала, йшли зовсім погано. Прибутків майже не було, виплачувати зарплати було нічим.
Тиждень тому наш керівник повідомив, що залишає свою посаду, вже навіть заяву за власним написав.
Між собою ми жартували і казали, що він, наче той гризун – втікає з корабля, що тоне, першим.
До того всього він ще “втішив” нас новиною про те що нове начальство збирається проводити “чистку кадрів”, тому ми маємо бути готовими до масових скорочень.
Чи то з радості, що Микола Петрович нарешті покинув посаду, чи то зі страху втратити роботу – не знаю, але ми всім колективом зібралися йти в клуб. Бодай на кілька годин забути про всі проблеми, які на нас ще чекали попереду.
Не знаю, як це сталося, але напилася я до напівпритомного стану. Та це не завадило мені вийти танцювати.
Поки я запалювала під ритми музики, що лунала, за кутовим столиком закладу сидів дуже привабливий і харизматичний чоловік. Я одразу звернула на нього увагу – такого неможливо не помітити.
Я пропалювала його своїм пильним поглядом, тож за кілька хвилин він танцював поруч зі мною. Його звали Василь. Не встигла я зчутися, як вже опинилася в його обіймах.
Хвиля пристрасті накрила нас обох, тож ми вирішили поїхати до мене. Дорогою я розповідала йому усе: про своє життя, про свою сім’ю, ще й про проблеми на роботі.
– Уявляєш, який той Микола Петрович козел? Кидає нас у найважчий час. Завтра призначать нового керівника. Такого ж козла, мабуть, – сміялась я.
Ніч минула неймовірно. Я прокинулася від запаху кави, яка вже стояла поруч із ліжком.
Годі й уявити, в якому чудовому настрої я поїхала на роботу. Нічого мене вже не хвилювало і не лякало. А дарма!
Заступник директора встав посеред офісу і сказав, що хоче представити нам наше нове керівництво. Я байдуже підняла очі догори і побачила його…
Василь стояв переді мною в розкішному дорогому костюмі, а збоку був причіплений бейджик, на якому чорним по білому писало, що тепер він гендиректор фірми, в якій я працюю.
Я була шокована.
– Я би хотів познайомитися з кожним із вас індивідуально і вже тоді вирішити, хто залишиться на своєму місці, а хто змушений буде шукати собі нову роботу.
За годину часу я сиділа в кабінеті Василя і чекала свого вироку. Він вміло робив вигляд, що бачить мене вперше, оскільки в кабінеті ми були не самі.
– Ну, що ж, Соломіє Андріївно, працівник ви цінний. Можете не хвилюватися. Повертайтеся на своє робоче місце і трудіться на благо компанії надалі.
Я вже готова була втікати звідти, але він услід іще додав:
– Лише не думайте, що Ваші колишні заслуги зможуть якось завоювати мою довіру і прихильність. Для цього треба буде ще старатися і старатися.
Наші стосунки так і не припинилися, хоч як би ми не намагалися дотримуватися усіх правил субординації. Проти кохання і пристрасті не встоїш, тому я просто перевелася до іншого відділу, аби не провокувати колег на плітки.
Ось така історія знайомства. Я вважаю – дуже оригінальна.
Чи сподобалася Вам історія?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел