Я маю чудове правило і традицію: кожні три-п’ять років я сідаю на березі річки, звішую ноги у воду і думаю. У цей момент відбувається аналіз всього того, що зі мною відбулося за останній час: що я встиг зробити, навіщо, яка моя ціль і мета.
Рухаючись до реалізації своїх мрій, потрібно регулярно перезавантажуватися та оновлюватися. Лінія нашого життя не може бути прямою.
Якщо довго йти однією дорогою, то зникає інтерес, натхнення і бажання. Стає нудно. Навіщо вкотре сидіти на одному і тому ж місці, якщо можна обрати безліч нових? Тобі потрібно постійно замислюватися, чи щасливий ти. Якщо немає цього відчуття задоволення, тоді варто стерти все і намалювати нову картину.
Знайди свої помилки. Коли і в якому місці ти звернув не туди? Оступитися може кожен, а оглянутися, зробити крок назад і змінити напрямок – завдання трохи важче. Проте без цієї необхідної процедури не обійтися.
Для того, щоб люди могли переоцінити своє життя і свої переконання, їм потрібно відвідати Індію. А Італія чи Куба змусить навчитися насолоджуватися кожним днем і отримувати задоволення від банальних речей. Одного разу я бачив, як хлопець просто танцював з магнітофоном в руках. Він наспівував улюблену мелодію і безтурботну рухався в ритм. Момент ейфорії і повного щастя. Хіба не заради цього потрібно жити? Хіба це не приклад для наслідування?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Потрібно багато працювати над собою, щоб брати від життя все і трохи більше. Немає єдиної формули, яка б могла однаково працювати для всіх.
Пошуки правильного шляху потрібні для того, щоб навчитися на власних помилках. Тоді все набуває більшого сенсу і значення. Такий досвід запам’ятовується надовго і урок стає безцінним.
Нещасні люди завжди прагнуть до чогось. Вони думають, що отримають заповітне задоволення лише в пункті призначення. Однак насправді сама дорога повинна приносити щастя. Кожен момент по-своєму особливий, унікальний і неймовірний. Лише дурні сподіваються, що їхнє прекрасне самопочуття залежить від успіхів на роботі, скинутих кілограмів чи інших досягнення. Щастя – це внутрішній стан, який йде зсередини і не залежить від зовнішніх обставин.
Люди повинні займатися тим, від чого у їхній душі дзенькає.
У мене є знайомі, які справді щасливі, незважаючи на своє фінансове чи соціальне становище. Вони нехтують стереотипами і ламають всі правила. Світ не впливає на них. Це вони допомагають йому наповнитися щастям.
Цікаво робити те, що неможливо, а все решта викликає нудьгу.
У житті потрібно отримувати радість. Для цього достатньо займатися тими справами, від яких з’являються метелики всередині. Заради них хочеться вставати якомога раніше. Вони не виснажують і не набридають. Щоб бути щасливими, потрібно кинути непотрібні справи і рухатися своєю приємною дорогою.
А ви згідні з цією думкою?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
