Мова жестів інколи більш красномовна, ніж будь-які слова. Психологам достатньо кілька хвилин поспостерігати за поведінкою людини, щоб дати їй певну характеристику. Навіть те, у який спосіб ви схрещуєте руки, може розповісти про вас декілька цікавих фактів. Отже, оберіть свій варіант і прочитайте, які у вас є сильні сторони.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ліва рука знаходиться зверху
Це свідчить про те, що ви звикли орієнтуватися на власну інтуїцію. Ваше шосте чуття вас практично не підводить. Також ви добре відчуваєте інших людей і можете “читати” їхні думки. У вас оригінальний хід думок, який відрізняється від більшості людей. Це допомагає вам швидко пристосуватися до будь-яких ситуацій і розбиратися в них. В особистому житті у вас гармонія та взаєморозуміння. Це заслуга вашого терпіння, турботи та любові до близьких.
Права рука знаходиться зверху
Ви звикли об’єктивно оцінювати ситуацію і реалістично сприймати дійсність. У ваших діях спостерігається баланс між розважливими вчинками та тими, які виникають спонтанно. Спочатку ви прорахуєте свої кроки й оціните наслідки і лише після цього приймаєте рішення. Загалом ви прагматична особистість, але у вашому житті присутній гумор та веселощі. А ще ви бачите людей наскрізь і відчуваєте, коли вас намагаються обманути. В особистих стосунках ви наполегливі і безкомпромісні.
Видно і ліву і праву кисть
У вас є всі задатки лідера, що допомагає вам досягати поставлених цілей. Ви не маніпулюєте людьми, але втираєтеся їм в довіру й все одно отримуєте бажане. Оскільки ви рідко помиляєтеся, то на вас звикли покладатися. Також ви завжди говорите правду, за що оточуючі ще більше вас поважають. В особистих стосунках лідерські якості нікуди не звикають, але ви готові йти на компроміси і поступки.
Є ще один тип перехрещених кистей, при якому не видно жодної руки
Це рідкісна поза, яка свідчить про вашу закритість та таємничість. Ви завжди готові прийти на допомогу, якщо оточуючі цього потербують. У повсякденному житті ви уникаєте зайвих хвилювань та переживань.
А у який спосіб ви схрещуєте руки?
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
