– Скільки привіз? Михайло ще не встиг зняти куртку. У передпокої пахло поїздом, дитячим шампунем і маминим парфумом. – І тобі добрий вечір, мамо, – сказав він.

– Скільки привіз?

Михайло ще не встиг зняти куртку. У передпокої пахло поїздом, дитячим шампунем і маминим парфумом.

– І тобі добрий вечір, мамо, – сказав він.

Наталя Іванівна глянула повз нього – на новий телевізор, на коробки з іграшками, на Катю.

– Я не за вечором прийшла. Я питаю: скільки?

Катя всміхнулась натягнуто:

– Проходьте, чай наллю.

– Чай мені зуби не вставить.

Сашко витягнув машинку:

– Бабусю, дивись, тато привіз!

– Потім, – відмахнулась вона і знову до сина. – Я тебе ростила не для того, щоб чужа жінка сиділа на всьому готовому.

Катя різко поставила чашку.

– Чужа жінка – це мати ваших онуків.

– Онуків я бачу тільки коли їхнім батьком треба прикритись.

Михайло опустив очі:

– Мамо, давай не сьогодні.

– А коли? Коли ти знову втечеш на пів року і вона тут буде королевою?

Катя нічого не сказала. Тільки стиснула губи.

***

– Треба брати другу машину, – сказала Катя через місяць, розкладаючи довідки й чеки на столі. – Ти приїхав – я без рук. Дітей у садок, до лікаря, по продукти. Однією не витягуємо.

– Це дорого.

– А твоїй мамі на пальто не дорого було? Ти їй скинув двадцять тисяч восени.

– В неї тиск.

– В неї шуба нова, Міша.

Він промовчав.

– Я не прошу прикраси, не прошу море. Я прошу машину, щоб не тягати двох дітей маршрутками, поки ти "забезпечуєш сім'ю" десь там.

– Ти зараз дорікаєш мені, що я заробляю?

– Я дорікаю, що всі звикли тратити твою відсутність, ніби це теж гроші.

Михайло довго дивився у вікно.

– Добре. Беремо.

Катя видихнула і тихо сказала:

– Хоч раз обери нас без почуття провини.

***

Машина стояла під будинком третій день, коли у двері загриміли так, ніби почалась пожежа.

Катя відчинила.

– Навіщо вам друга машина? – з порога крикнула Наталя Іванівна. – Вам що, мало? У вас одна під хатою, друга під дупою, а я яблуко нормально вкусити не можу!

Михайло вийшов із кімнати.

– Мамо, не кричи.

– А як із тобою говорити? Пошепки? Ти мені казав: "Грошей небагато". А на це знайшлося?

Катя сперлась об одвірок.

– Знайшлося. Бо це для дітей.

– Не прикривайся дітьми. Дітей всі люблять, коли треба виправдати покупки.

– А ви не прикривайтеся зубами, коли вам просто болить, що ми живемо без вашого дозволу.

– Катю! – різко кинув Михайло.

– А що "Катю"? Вона з порога рахує наші гроші.

Наталя Іванівна пирхнула:

– Наші? Оце "наші" мені найбільше подобається. Заробляє мій син, а "наші" – у тебе.

Катя засміялась, але в очах було зло.

– То, може, вам і мої пологи теж "не наші" були? І лікарні, і температура ночами, поки ваш син був на заробітках?

– Не треба з себе мученицю. Тебе ніхто силоміць не тримав.

Михайло підвищив голос:

– Досить.

– Ні, не досить, – мати підійшла ближче. – Продай машину. Мені треба робити зуби.

– Ми не будемо продавати машину, – сказав він.

– "Ми". Знову "ми". Тобто в тебе тепер мати – не "ми"?

Катя холодно відповіла:

– А коли вам щось треба, ви згадуєте, що в нього ще й діти є?

В ту мить із кімнати вийшла Марійка з яблуком у руках.

– Тату, розріж.

Наталя Іванівна глянула на яблуко, потім на внучку, і раптом сказала надто голосно:

– От бачиш? Навіть дитині яблуко є кому різати. А мені – нема кому зуби вставити.

Запала тиша.

Катя зблідла.

– Ви серйозно зараз порівняли дитину з собою?

– А що? Старість – не хвороба? Чи як тільки жінка перестає бути молодою, можна викинути?

Михайло провів рукою по обличчю.

– Скільки треба?

Катя повільно повернулася до нього.

– Що?

– Я питаю, скільки на зуби, мамо.

Катя відступила на крок.

– Ти зараз це серйозно?

– Я не хочу цього цирку.

– Зручно, – сказала вона тихо. – Коли не можеш поставити межі, називаєш це миром.

Наталя Іванівна одразу випросталась:

– От. Чуєш? Вона не дасть тобі допомогти рідній матері.

– Я не даю? – Катя вже не стримувалась. – Ви прийшли не попросити. Ви прийшли вирвати. Через дітей, через сором, через "я ж мати".

– Бо інакше ти б мене на поріг не пустила.

– А за що пускати? Щоб ви кожного разу приходили перевіряти, чи достатньо нам погано без вас?

Михайло різко сказав:

– Замовкніть обидві.

– Ні, – Катя глянула йому просто в очі. – Тепер ні. Або ти зараз пояснюєш своїй мамі, що наші гроші – це наші. Або завтра вона прийде за холодильником. А післязавтра – за квартирою. Бо в неї "образа".

Наталя Іванівна всміхнулась кутиком рота:

– От і правда вилізла. Ти не проти допомоги. Ти проти мене.

Катя зробила крок до неї:

– А ви не проти сім'ї. Ви проти того, що в сина з'явилась сім'я не з вас.

Михайло гримнув долонею по тумбі:

– Досить!

Марійка заплакала.

Сашко виглянув із кімнати:

– Мамо…

Наталя Іванівна обернулась до дітей і голосно, майже театрально сказала:

– Запам'ятайте, діти. Як виростете, не витрачайтеся на батьків. Купуйте собі по дві машини. Так зараз правильно.

– Ви вже при дітях це кажете? – прошипіла Катя.

– А чому ні? Нехай з малечку знають ціну любові.

Михайло зблід.

– Мамо, йди.

– Ти мене виганяєш?

– Йди.

– Добре. Але коли мене повезуть у лікарню без зубів і без грошей, ти хоч дружину свою спитай, чи зручно їй буде усміхатись за кермом другої машини.

Вона грюкнула дверима.

Катя довго мовчала. Потім тихо спитала:

– Скільки ти їй уже скидав, поки був там?

Михайло не відповів.

– Скільки?

– Не починай.

– Скільки, Міша?

– Сто двадцять.

Катя засміялась так, що навіть діти замовкли.

– Сто двадцять тисяч? І вона ще приходить сюди вимагати?

– Це моя мати.

– А я хто? Жінка, яка має бути вдячна, що ти іноді повертаєшся додому з подарунками?

– Не перекручуй.

– Я перекручую? Я просила машину пів року. Пів року рахувала копійки. А ти мовчки відправив сто двадцять тисяч людині, яка називає мене чужою.

– Вона просила.

– А я, виходить, не вмію просити правильно. Треба було встати в коридорі й при дітях принизити тебе?

Він сів на стілець і тихо сказав:

– У неї нікого, крім мене.

Катя відповіла без паузи:

– А в мене є? Чоловік, який купує спокій мамі моїм терпінням?

***

На 8 березня він подзвонив матері. Тиша.

Написав. Нічого.

Через тиждень пішов сам. Двері відчинила сусідка:

– А ви не знали? Вона збирає на зуби. Уже пів під'їзду здало.

– Що значить "збирає"?

– Та так і каже: "Син на машину дружині знайшов, а на матір – ні".

Він стояв мовчки.

– Люди жаліють, – додала сусідка. – Хоча, чесно… з вашою машиною під вікнами це виглядає не дуже.

Увечері Катя побачила його обличчя і все зрозуміла без слів.

– Ну?

– Вона збирає гроші по сусідах.

Катя кілька секунд дивилась на нього, потім повільно кивнула:

– Звісно. Тепер ти ще й винен публічно.

– Не починай.

– Ні, тепер якраз почну. Бо завтра в садку хтось скаже нашому сину, що його тато пожалів грошей бабі на зуби.

– І що ти пропонуєш?

– Нічого. Це твоя мати.

– Дуже зручно.

– Ага. Як "це моя мати" – то твоя. А як платити репутацією, нервами й дітьми – то "наша проблема".

Він встав.

– Я дам їй гроші. І закриємо тему.

Катя повільно поставила чашку в мийку.

– Дай. Тільки тоді не розказуй мені більше про межі, сім'ю і повагу. Бо якщо шантаж працює один раз, він стане твоїм сімейним бюджетом.

– То що, хай без зубів ходить?

Катя різко обернулась:

– Найгірше знаєш що? Те, що це звучить жорстоко… але люди, які люблять тебе, не ставлять тебе на коліна перед чужими.

У цей момент у двері подзвонили.

На порозі стояла Наталя Іванівна. Поруч – сусідка з третього поверху. А за ними – голова ОСББ з якимось списком у руках.

– Ми ненадовго, – сказала сусідка. – Тут люди трохи зібрали Наталі Іванівні. Вона просила вас теж не стояти осторонь, бо соромно, коли чужі люди допомагають більше, ніж рідний син.

Наталя Іванівна опустила очі й тихо додала:

– Я не просила багато. Тільки не хочу в старості жувати кашу, поки у вас дві машини.

Михайло дивився на список.

Катя – на нього.

Сашко визирнув із кімнати й голосно спитав:

– Тату, а ми тепер бабусі машину віддамо?

Valera

Популярне