В юності мене називали справжньою серцеїдкою. Моя врода зводила усіх хлопців з розуму. Тож я була однією з небагатьох дівчат в селі, які самі могли собі обрати нареченого.
У мене було 2 фаворити: Роман і Андрій. Обидва гарні, розумні і дуже у мене закохані. Совість мені не дозволяла крутити голову одразу обом хлопцям, тож я зустрічалася лише з Романом.
Андрій не втрачав надію, що трапиться якесь диво, і я зможу покохати його, а не мого обранця.
Кохання коханням, але вибір мій був свідомим. Я знала, що Роман дуже перспективний. За кілька місяців йому обіцяли дати підвищення на роботі. Буде тепер заступником директора найбільшого заводу у нашій місцевості.
Коли хлопець запропонував мені вийти за нього заміж – я погодилася, не вагаючись ні хвилини. Це був саме той чоловік, який міг мені подарувати життя моєї мрії: безтурботне, безбідне і забезпечене.
Спершу так все і було. Роман купував мені усе, на що я поклала око, возив щотижня до міста на якусь культурну програму, а коли я народила йому сина – то взагалі готовий був носити мене на руках.
Все змінилося в той момент, коли чоловіка скоротили на роботі. Тепер годувальником сім’ї стала я. Все доводилося тягнути на своїх тендітних плечах, а Роман лежав на дивані, сподіваючись, що нова робота впаде йому з небес на голову.
Все було б нічого, якби не в’їдливі сусіди, які завжди заздрили нашим статкам. Коли ж і до нашого дому прийшла біда, вони не могли втрачати таку нагоду, щоб позловтішатися:
– Ну що, Миросю! Тяжко тобі без грошей? Як воно, чоловіка за свій кошт годувати?
Від цих коментарів на душі ставало ще більш гидко, тож я поверталася додому і зривала усю свою злість та розпач на чоловікові. Від криків у хаті іноді аж лампа тряслася.
Синові набридло жити в атмосфері ненависті і постійних сварок, тож він зібрався і поїхав до міста. Знайшов собі там гарну роботу і вирішив винаймати квартиру.
Спершу він нам дуже допомагав грошима, але тепер у нього з’явилася дружина, яка народила йому прекрасну доньку. Звісно, що вся його зарплата тепер йде на забезпечення маленької дитини. Я відчувала, що ми зобов’язані теж допомогти синові поставити сім’ю на ноги.
Почула від сусідки Людки, що її чоловік збирається їхати в Польщу на заробітки, от я й відправила свого Романа разом із ним:
– Їдь, Романе, хоч якась користь із тебе буде. Не можу ж я сама дітям на квартиру збирати.
Працював мій чоловік на будівництві, скаржився, що буває йому дуже тяжко, та мене це не цікавило. Треба було в рідному місті роботу собі нормальну знайти, а не на ліжку валятися. Гроші Роман присилав мені регулярно.
Жила я собі, як принцеса у фортеці. Відчувала себе такою вільною – цілісінький будинок у моєму власному розпорядженні. Хочу – готую, не хочу – не готую. Одним словом, сама собі господиня.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
За Романом я, чомусь, зовсім не сумувала. Навіть коли він приїжджав до мене раз на рік, я втікала з хати до подруги, обманюючи його, що маю дуже важливі справи.
Минуло вже 8 років з того часу, як чоловік вперше поїхав у Польщу. Я поралася на кухні, не підозрюючи, що Роман з’явиться на порозі нашої хати за декілька хвилин.
Коли хтось постукав у двері, я відчинила і мало не заніміла.
Переді мною стояв Роман, тримаючи за руку якогось маленького хлопчика, якому на вигляд було 4-5 років.
– Привіт, Миросю! Знайомся – це мій син. Його звуть Степан. Сподіваюся, ти станеш для нього гарною матір’ю.
Перші декілька хвилин я просто мовчала, не могла підібрати слів для того, аби висловити своє обурення, але потім мене вже було не зупинити:
– Як ти міг так зі мною вчинити? Що ж тепер люди скажуть? Як на вулицю виходити, як їм в очі дивитися? Про це ти не подумав? Поки я тут самотиною живу, чекаючи чоловіка із заробітків, то ти дитину мені нагуляв?!
Я кричала, а Роман мовчав, схиливши голову додолу. Він мене добре знав, тому розумів, що мені треба просто випустити назовні увесь свій гнів, а потім я заспокоюсь.
Побачивши, що Степанко дуже наляканий, він зняв з нього чобітки і провів на кухню. Дитина, мабуть, була дуже голодною.
Я втихомирила свій гнів і приготувала їм обом обід. Хлопчина наминав за обидві щоки, а потім стомлений заснув просто за столом.
Роман взяв його на руки і поклав на диван, ніжно накривши ковдрочкою.
Він повернувся до кухні і все мені розповів:
– Я познайомився зі Світланою на роботі. Вона працювала у нашій бригаді. Самотньою дуже була. Я їй одразу сподобався. Вона до мене такою лагідною була, ніколи слова кривого мені не сказала, то обійме, то в щічку поцілує – от і зав’язалися між нами стосунки. А вже за 2 місяці вона сказала, що вагітна від мене. Я обіцяв, що не залишу її, будемо виховувати сина разом, але сталася біда. За кілька днів до п’ятиріччя Степанка, її збила машина.
Я поглянула на малюка, який лежав на дивані у кімнаті навпроти. Мені його стало дуже шкода.
Я сердилася на Романа, але водночас пишалася ним. Він вчинив, як справжній чоловік. Забрав дитину з собою, піклується про неї, любить її.
– Я сама в усьому винна! Не треба було тебе відпускати на ті кляті заробітки. Як тепер жити?
Роман підійшов до мене і занурив своє обличчя у моє волосся. Я вже й забула, як це – коли кохана людина тебе обіймає, торкається тебе. Як я могла його відштовхувати від себе усі ці роки?!
Тоді я зрозуміла, що Степанко від сьогодні – мій син. Буду його виховувати і любити, як рідну дитину.
Сказала про це Роману, а він поцілував мене, і ми ще довго сиділи в обіймах одне одного. Я не могла припинити плакати, бо втратила 8 років щасливого життя з людиною, яку кохала.
Аж раптом у кухню забіг Степанко. Він побачив мою сльозу, витер її своєю маленькою ручкою і сказав:
– Не плач. Ти ж моя нова мама, а мамам не можна плакати. Я взяла його на ручки, усміхнулася і поцілувала в голівку.
Тоді я вперше побачила, як Роман плаче.
Отак за один день у мене з’явилася щаслива і повноцінна сім’я, в якій я ніколи вже не відчуватиму себе самотньою. Настав час пожити для себе, а не для людей.
Чи змогли б ви пробачити чоловіка?
Чи прийняли б чужу дитину?
Спосіб, який допоможе розваритися гороху за 10 хвилин без попереднього замочування
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Мамин рецепт: вчора ввечері зробила маску, сьогодні виглядаю блискуче! Вистачило 2 інгредієнтів для щастя …
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Встигни на піку цвітіння: заповни літрову банку рослинною олією і фіолетовими квітами
Бабуся навчила мене робити садових лебедів. Ви ніколи не вгадаєте, з чого!
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
Ось так дбають про життя мешканців закордоном! Добірка з 16 фото, на яких зображені креативні, а головне – дієві ідеї для комфорту в місті
Ви повинні навчити цих речей своїх дітей для їхньої ж безпеки!
Жінка усиновила двох дітей з різницею в рік, а виявилося, що вони рідні брат і сестра
«Незатишна ти собака, і шерсть від тебе і запах, – примовляла господиня. – Йшла би ти і не поверталася»
Танець тисячі рук
У мене пішло багато років і сил на те, щоб переписати жіночі ролі в сценарії мого роду. Ролі дівчаток-селянок, у яких був такий собі старт
Креатив із репсової стрічки: 20 ідей
Бути матір’ю сина – це наче хтось розлучається з вами дуже, дуже повільно….
Дивовижна українська осінь. 25 неповторних осінніх пейзажів у різних куточках України
7 подарунків, які хоче ваш чоловік, але ніколи про це не скаже
Не зможу я без вас, – сказала вона. Не вийде у мене. Куди ж я вас – ви мої рідні коти
