Вона була в капелюшку, а на руках – собачка породи мопс. Але головне, і жінка і мопс, побачивши Олександра – як здалося йому, посміхнулися однаковою посмішкою.
Він розгубився і посміхнувся у відповідь.
– Скільки років нашій дитині? – замість привітання спитала жінка.
– Що? – не зрозумів Олександр.
– Коли ми говорили з вами по телефону, ви не назвали вік сина.
– Йому три … Майже чотири …
– Дуже добре … – жінка опустила собачку на підлогу. – Груня, біжи, знайомся.
Груня, смішно перевалюючись на своїх ніжках, не поспішаючи побігла обстежити нову квартиру.
– А він … вона … ваша Груня не кусається? – занепокоївся Олександр.
Але з кімнати сина вже лунав захоплений дитячий вереск …
Як і домовлялися, рівно о дев’ятій годині вечора Олександр повернувся.
Відкриваючи квартиру своїм ключем, він був вражений від тиші. Навшпиньки пройшов до кімнати сина, і при слабкому світлі йому відкрилася дивна картина – Ванька, чомусь, спав, а в ногах у нього спала собачка Груня.
– Повернулися? – пролунав шепіт ззаду.
Олександр обернувся.
– Як обіцяв. Ось … – прошепотів і він, простягаючи жінці купюри. – Дякую … А чому Ванька спить? Він у мене раніше десятої не засинав.
– Тому що йому було дуже весело – втомлено сказала жінка. – З вашого дозволу … – Вона пройшла до дитячого ліжка, взяла на руку Груню і понесла її в передпокій.
– Давайте, я викличу таксі, – запропонував Олександр. – За мій рахунок…
– Не треба … Ми ще з Грунею не гуляли перед сном …
– Треба! – твердо сказав Олександр. – Погода жахлива. Доїдете до свого будинку, там гуляйте скільки хочете.
Вона здалася, назвала адресу, він подзвонив оператору, і, почувши суму замовлення, доплатив жінці.
– Дякую … – кивнула няня. – Я машину на вулиці почекаю.
Коли вона пішла, Олександр згадав, що забув з нею познайомитися. Він пройшов у ванну кімнату, і на свій подив виявив, що на сушарці висить дитячий одяг, випраний нянею – ціла купа речей.
«Цього ще не вистачало! Так ми не домовлялися!» – з жалем подумав він. Але коли він увійшов на кухню, розлютився ще більше. На плиті стояла каструля, на якій був папірець з написом: «Сніданок для Вані!»
В голові у Олександра одразу спливла фраза сестри, про те, що вона його хоче одружити, і він вирішив, що цю няню більше ніколи не покличе.
Наступний ранок почався з того, що Ванька застрибнув до нього в ліжко.
– Тату, а коли тітка Люба прийде? – весело закричав син.
– Яка тітка Люба? – невдоволено буркнув Олександр. – Вань, дай поспати.
– Ну, тітка Люба. Няня. Яка вчора приходила.
Сон миттєво здуло.
– Вона більше не прийде! – твердо сказав він синові. – Ніколи.
– Тату … – В очах у Ваньки з’явився жах, і Олександр навіть злякався. – А Груня? Вона теж не прийде?
– Ні … – тихо відповів Олександр, потім схаменувся і обійняв сина. – Хочеш, я тобі сам собачку куплю? Сьогодні ж! Маленького песика!
Ванька чомусь вирвався з обіймів батька і пішов у свою кімнату.
Снідали мовчки. Син відчужено дивився в порожнечу.
– Ну, Ваня, ну що ти? .. – ласкаво говорив Олександр. – Ну що тобі з цієї Груні? Жили без неї, і ще проживемо. Хто тобі рідніший, я чи собачка?
– Ти, – мертвим голосом відповів син, встав і пішов до своєї кімнати.
У Олександра пропав апетит. Він тихенько підійшов до закритої кімнати сина і прислухався. З кімнати лунав тихий дитячий плач.
Олександр знову пройшов на кухню, трохи подумав, взяв мобільний телефон, набрав номер няні.
На гудки довго не відповідали, потім пролунав тихий голос:
– Слухаю вас…
– З вами говорить тато Вані, ну, вчорашнього хлопчика, – почав Олександр, але, раптом, в розмову увірвався чоловічий нетверезий голос:
– Хто це тобі телефонує?! – І Олександр почув набір лайливих слів.
– Що у вас відбувається? .. – стурбовано запитав він. – Хто там у вас?
– Нічого … – зацьковано відповіла няня … – Тут … Колишній чоловік прийшов, ніяк не заспокоїться … Вибачте … Я вам сама передзвоню …
– Я тобі передзвоню! .. – заволав п’яний голос.
Потім почувся істеричний собачий гавкіт, жіночий зойк і жалібне протяжне скиглення Груні.
Зв’язок перервався. Олександр відчув, як у нього, чомусь, калатає серце. У будинку «дами з собачкою» явно відбувалося щось страшне.
В голові Олександра сплила адреса няні, на яку він вчора викликав таксі. Номер квартири був невідомий, але ж треба щось робити …
Крикнувши синові: «Я ненадовго відлучуся», Олександр кинувся до виходу. Через хвилину він уже заводив машину, а через п’ятнадцять хвилин був біля потрібного будинку.
– Бабуся, – квапливо звернувся він до першої найближчої бабусі. – У вашому будинку живе дама з собачкою. У капелюшку. Не підкажете квартиру?
Через пару хвилин Олександр був вже на п’ятому поверсі, біля дверей, через які все ще лунав п’яний чоловічий істеричний голос.
Олександр натиснув пальцем на дверний дзвінок, і опустив його тільки тоді, коли двері відчинилися, і за ними виникла чоловіча фігура.
– Ти хто? – нахабно запитала фігура, і одразу впала від добре поставленого удару …
Олександр, щосили стримуючи ненависть, терпляче чекав, поки цей тип, розмазуючи кров по обличчю, сам не встане з підлоги передпокою.
– Ще раз сюди прийдеш, викину у вікно. А зараз – пішов геть. – Олександр показав рукою на двері. – І не думай смикнути …
Колишній чоловік зник. Олександр пройшов в похмуру кімнату. Няня сиділа в кріслі і тихо, майже як Ванька, плакала, притискаючи до себе собачку.
У Олександра защеміло серце.
– Жива? – звернувся він до няні. Зустрівши її нерозуміючий погляд, уточнив: – Я питаю, ваша Груня жива? Я чув, як вона верещала …
– З нею все добре, – втомлено кивнула няня. Потім прошепотіла: – Як я його ненавиджу …
– Він більше не прийде. Я вам обіцяю.
– Прийде … – сказала вона приречено. – Ви його не знаєте …
– А ви не знаєте мене! – Він посміхнувся, підійшов до неї, взяв у неї тремтячу Груню, невміло її погладив. – Яка вона приємна на дотик … Ось чому Ванька від неї без розуму … Ходімо, Люба …
– Що? – не зрозуміла вона. – Куди?
– До Вані, куди ж ще … Він вас з Грунею чекає. Дуже.
– Ви жартуєте? .. – Вона уважно подивилася на нього.
– Ні … Не жартую … – відповів Олександр, дивлячись їй прямо в очі. Він сам не розумів, що зараз з ним відбувається, але одне він знав точно – все що він робить, робить правильно.
– Вам тут залишатися не можна. До того ж … сніданок, який ви Вані приготували, він їсти без вас відмовляється …
Олександр, з Грунею на руках, розвернувся і пішов до дверей.
– Доганяйте мене, Люба. До речі, мене звуть Олександром. Я вас біля машини чекаю.
– Добре … – кивнула вона не встаючи з місця. – Я тільки зберуся з думками … І наздожену …
Ви залишали коли-небудь свою дитину з нянею? Які у них були стосунки?
