Тільки сяду до столу, то вона на мене вовком дивиться. Мені кусок в горло не йшов. То я потім їсти у них відмовилася, щоб їх не об’їдати.

Працювати лікарем-терапевтом – те ще випробування. Окрім медичних скарг треба за цілий день вислухати ще кілька життєвих історій від усіх літніх людей, що відвідують місцеву поліклініку. 

Це шалено втомлює, але, незважаючи ні на що, я свою роботу дуже люблю. Та й гроші вона приносить досить непогані. 

Щоправда часу на особисте життя взагалі не вистачає. Мені вже 30 на носі, а досі парубок. 

Живу за містом, кілька кілометрів, та все ж повітря там значно свіжіше. 

Того вечора повільно їхав трасою, розглядаючи, як швидко розтанув сніг на полях з приходом весни. Було вже досить пізно, почало сутеніти. 

Аж раптом я помітив, що на дорозі хтось стоїть – то була дівчина, яка відчайдушно розмахувала руками, притиснувши до грудей свої валізки. 

Мені зовсім не хотілося підбирати пасажира, але крім мене на дорозі не було ані живої душі, тож моя чоловіча гідність і гарне виховання не дозволили мені залишити її там саму.

– Дякую, що зупинилися, може підкинете мене до сусіднього села? – жалісливо запитала незнайомка. 

– Та куди ж подінуся – сідайте! – приречено відповів я. 

Дівчина вмостилася поруч на передньому сидінні, поки я ховав її валізи у багажник.

Спершу було якось ніяково, а потім розмова потекла рікою. Як-не-як, а дорога до місця призначення була довгою. 

– То як Вас занесло в таку пізню годину в це місце? – спитав я.

– Ой, Ви ж лише нічого не подумайте. Я взагалі не така. Важко й описати, як страшно мені було когось зупиняти на дорозі. Самі розумієте – тепер довіряти нікому не можна. Але іншого виходу не було. Я з роботи пішла. Начальник – козел ще той: руки почав розпускати, а я пручалася, здійняла крик. Злякалася дуже, от і вирішила втекти звідси, поки чого гіршого не сталося. 

– В поліцію зверталися?

– Та яка поліція? Ви що? Він й так мені помстився – ні копійки зарплати не виплатив. Нічим було навіть за оренду кімнати заплатити. Власниця терпіла, терпіла, а потім увірвався її терпець, і вона вигнала мене на вулицю. Думала їхати на заробітки, але я ж іще навчаюся. 1 рік – і буду кваліфікованим вчителем. 

– Оце так історія… Куди ж Ви тепер їдете? До батьків?

– Та ні, я сирота. Один тільки брат у мене залишився. Поїду до нього. Він любить мене, але із тим теж не все так просто… Дружина його мене не сприймає. Каже, що я об’їдаю їхню сім’ю, хоч давно вже маю заробляти собі на хліб. Я колись жила у них кілька місяців, то спершу їла з ними, а потім зовсім перестала навіть дивитися на їхні харчі. Сама собі усе купувала. Хіба мені треба потім звинувачення слухати? 

– Якась жадібна у Вашого брата дружина. Як це так? Ви ж їй не чужа – невже хліба шкода?

Ми їхали мовчки кілька хвилин, і мені в голову прийшла блискуча ідея. Я призупинив машину на узбіччі і повернувся обличчям до дівчини.

– Що Ви робите? Не треба тільки… Я маю гроші, за дорогу зможу розрахуватися. 

– Та ні, ні. Не хвилюйтеся, я й пальцем Вас не чіпатиму, – запевнив дівчину, винувато підіймаючи руки догори, – у мене до Вас ділова пропозиція.

– Яка?

– Я довгий час вже живу сам, мама померла ще кілька років тому. Важко чоловіку одному. Ні прибрати, ні приготувати. Може, б Ви жили зі мною, у мене є вільна кімната? Платити Вам не доведеться, натомість допомагатимете мені по господарству. Якщо захочете, звісно. Спокійно собі навчатиметеся, хатні обов’язки виконувати, а я забезпечу Вас усім необхідним. 

Знову запанувала тиша. Дівчина довго думала і сказала:

– Ідея непогана, але ми ж іще навіть не знайомі…

– Це легко виправити, – весело сказав я, – мене звуть Денис.

– Я Софія.

– Прекрасне ім’я… То що, Софіє? Погоджуєтеся?

– Так, по очах видно, що Ви добрий, тому ризикну. 

– Тільки не “Ви”, а “Ти”. Ми ж тепер сусіди…

За кілька хвилин ми опинилися в моєму будинку. Я показав Софії її кімнату, а вона лише захоплено все розглядала. 

– Ти влаштовуйся, а я піду вечерю приготую.

– Не треба, я сама. Хочу якось Тобі віддячити за Твою доброту. 

Вперше за довгий час я так чудово провів вечір… В один момент між нами з Софією пробігла якась іскорка, тож думаю, що в статусі “сусідів” ми залишимося ненадовго…

Чи погодилися б Ви на пропозицію Дениса?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Фото з відкритих джерел

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector