Я вдруге вийшла заміж. Новий чоловік замінив рідного батька моєму 5-річному синові від першого шлюбу. Просте все частіше я помічаю, що він постійно наводить в приклад свою маму. Це стосується як моментів виховання, так і нашого побуту.
Зі свекрухою у мене нормальні стосунки. Проте постійне порівняння з нею починаю мене дратувати. Я звичайно чула, що чоловіки шукають собі наречених, схожих на матерів, але ніколи не сприймала цей факт всерйоз.
Проте протягом останніх місяців я все частіше задумуюся про це. Я не розумію, навіщо кожного разу нагадувати про своїх батьків і дорікати, мовляв, “а от у мене вдома роблять так”.
Нещодавно я варила борщ. На кухні з’явився чоловік і почав вчити мене готувати так, як його матір. Звичайно, що мені така поведінка псує настрій. А в магазині він постійно повторює, що купувати речі чи продукти потрібно лише за необхідності. Наприклад, син одного разу захотів машинку, але батько не дозволив їх купити, бо це були б викинути кошти на вітер. А за них ми можемо харчуватися цілий тиждень.
Я розумію, що розбещувати дітей не потрібно. Проте не варто усі методи виховання наших батьків застосовувати в сучасному світі. Деякі з них давно неефективні, а деякі помилкові і неправильні.
Також останнім часом чоловік все частіше дорікає мені, що я не виконую своїх прямих жіночих обов’язків. Нібито мене не навчили прибирати чи готувати страви на замовлення. Хоча мені ніхто не допомагає у веденні побуту. Все роблю лише я у вільний після роботи час.
А ще чоловік кожного дня телефонує до своїх батьків. Звичайно, що підтримувати зв’язок з рідними просто необхідно, але не в такій кількості і не в такий спосіб. Наприклад, під час нашої розмови, чоловік може встати і подзвонити до матері. Хіба не можна зачекати, коли ми договоримо, а тоді займатися іншими справами? А ще вони зі свекрухою постійно обговорюють виховання нашого сина, зарплатню, покупки і приготування їжі. Мені це надоїло.
Я інколи навіть не встигаю поговорити з чоловіком, бо після роботи у нас і так обмаль часу, а він ще витрачає декілька годин на спілкування з матір’ю. Про те, як у мене пройшов день ніхто не цікавиться.
Не стверджую, що я маю рацію. Можливо, моя позиція є помилковою. Проте терпіти постійні порівняння у мене немає сил. Я ніколи не догоджу чоловікові, бо як би я не старалася, у його матері все виходить краще.
А на вашу думку, яке спілкування повинно бути між дорослими дітьми і батьками?
