У Віри Степанівни не залишилося нікого, окрім доньки Каті. Та навіть вона вже багато років жила в місті.
Та якось дівчина приїхала в гості до матері разом з донькою на руках. Катя залишила малечу в селі, мовляв, за декілька тижнів забере. Пройшов час і вона по телефону повідомила, що збирається виходити заміж, тому Марійці поки що потрібно побути в бабусі. Катя не хотіла, щоб дочка стала на заваді в її особистому житті, адже новий чоловік нічого не знав про її існування.
З того часу Віра Степанівна жила разом з онучкою. Та це не було для неї тягарем. Навпаки, жінка немов помолоділа. Зрештою, з дівчинкою не було проблем, адже вона росла слухняною, розумною і веселою.
Лише у фінансовому становищі виникали труднощі. Прожити на пенсію було не легко. На щастя, у них було своє невеличке господарство та город.
Все було гаразд, поки не трапився один прикрий випадок.
Коза Віри Степанівни увірвалася з ланцюга і знищила капусту її сусідки. Анна Василівна вирішила, що повинна за це помститися.
Жінка зателефонувала в органи опіки і повідомила, що у її сусідки проживає дівчинка, яку покинула матір. Бабуся доволі стара, тому належним чином подбати про онучку не може. Наступного ж дня завітала перевірка, яка вилучила Марійку від Віри Степанівни. Дитину забрали в дитячий будинок.
Стара жінка мовчки збирала речі зі сльозами на очах. Вона нічого не могла вдіяти і не наважувала сказати Марійці, куди її відправляють. Коли все стало на свої місця, то дівчинка благала залишити її в селі, але закон непохитний. Бабуся пообіцяла, що буде приїжджати в гості.
Однак розлука негативно вплинула на здоров’я Віри Степанівни. Вона почала регулярно хворіти.
Старенька намагалася зібрати потрібні документи і оформити опікунство над Марійкою. Однак їй не дозволяли цього зробити, через відсутність комфортних умов для прожиття дитини. Однак хіба на її пенсію можна зробити ремонт?
Одного дня Віра Степанівна побачила, що до сусідки, Анни Василівни, завітала дочка в гості. Між ними зав’язалася розмова.
– Через твою матір у мене життя пішло шкереберть, – поскаржилася старенька і розповіла про все, що сталося.
Наталя вислухала жінку і пішла розбиратися зі своєю мамою. Вона докоряла їй. що та вчинила жахливо. Маленька дівчинка змушена тепер бути серед чужих людей, а не з бабусею, яка про неї дбала.
Дівчина дізналася, чому Вірі Степанівні відмовили в оформленні опікунства.
Наталя довго думала і вирішила, що повинна допомогти жінці. На своїй сторінці в соціальній мережі дівчина розмістила оголошення про збір коштів.
Багато небайдужих людей відгукнулися, тому через декілька днів Наталя повернулася в село з певною сумою грошей та фізичною силою у вигляді друзів та знайомих.
Своїми силами вони подбали про ремонт у домі Віри Степанівни. Жінка на деякий час переселилася до Анни Василівни, яка зрозуміла свою помилку.
Наступних кілька тижнів з ранку до вечора тривали ремонтні роботи. Добровольців виявилося дуже багато. Вдалося перекрити дах, поклеїти шпалери, поміняти підлогу і повністю облаштувати дитячу кімнату. Не забули і про комунікації: підвели воду та газ.
Одним словом, все необхідне було зроблено.
Односельці також внесли свою лепту: вони підгодовували тих, хто згодився безплатно робити ремонт у домі Віри Степанівни. Усі спрацювалися як одна дружня команда. Їм потрібно було закінчити якомога швидше, щоб Марійка повернулася в рідний дім. Адже виявилося, що одна пара також вподобала собі малечу і хотіла її усиновити.
Через два тижні будинок був готовий, а на подвір’ї стояла пісочниця та гойдалка.
Історія Віри Степанівни набула шаленого розголосу та підтримки.
Жінка змогла вчасно оформити документи і повернути до себе Марійку.
Дівчинку зустрічали великим колом людей. Усіх, хто долучився до благодійної справи, зїхалися на подвір’ї Віри Степанівни. Вони вітали малечу і вручали їй подарунки.
Марійка не могла повірити, що тепер у неї новий дім та багато іграшок.
А бабуся зі сльозами на очах дякувала усім, хто допоміг їхній маленькій родині.
Яке велике щастя, що світ не без добрих людей!
А ви часто займаєтеся благодійністю? Чи допомагаєте нужденним?
