Минуло кілька тижнів з того моменту, коли мені здалося, що чоловік став сам не свій. Я намагалася зрозуміти в чому справа. Адже він став якимось веселішим, жвавішим. Навіть квіти почав приносити.
Ми прожили разом 10 років. Можу з впевненістю сказати, що до того він був геть не таким. Я намагалася дізнатися у чому справа. Може його на роботі підвищили. Але він запевняв, що все так, як було.
Та відчуття жінку ніколи не підводять. Потім я стала помічати, що він постійно тримає телефон біля себе. Раніше він міг кинути його на диван і забути на цілий день. А перед з рук не випускає.
У голову лізли найдурніші думки. Я не могла більше мучитися від сумнівів і вирішила, що треба за ним простежити. Коли він мився у душі я ввімкнула його геолокацію на телефоні. І надіслала собі його маячок.
Коли він поїхав, то по моїй душі наче кішки кігті шкребли. Попила чаю з ромашки, щоб заспокоїтись і нарешті взяла до рук телефон. Ввімкнула його геолокацію і наважилась поїхати просто слідом за ним.
Відстань була достатньою, близько десяти кілометрів. Я побачила, що навколо якісь гаражі, дерева. Вирішила зупинитись раніше, щоб він не помітив мою машину. Пройшла пішки метрів сто. Помітила його машину. Навколо не було ні душі.
Я підійшла впритул і завмерла. Справдились мої найгірші побоювання. Я побачила, як чоловік роздягає якусь молоду дівчину. Як вони пристрасно цілуються і навіть не помічають, що на них хтось дивитися.
Я не витримала і відчинила двері. Дівчина перелякалась, почала збирати свій одяг і втекла. А очі чоловіка мало не полопали від несподіванки. Він навіть не насмілився і слово промовити.
Я зловила їх на гарячому. Розвернулась і побігла до машини, поїхала додому. Там я ридала майже пів ночі. Не хотіла вірити у побачене і що він насмілився отак зрадити нашому шлюбу.
Трохи заспокоївшись, я почала збирати речі чоловіка, які виставила потім за двері. Він ще намагався просити вибачення, але я не змогла його більше бачити. Зраду не пробачають!
Та злощасна картина в машині досі стоїть у мене перед очима. Не знаю скільки часу мене глушитиме душевний біль. Але потрібно жити далі…
Що б ви порадили робити?
