Далека дорога в компанії маленької дитини — пригода не з приємних. То ще пів біди, якщо у Вас є власна машина, а мені доводиться подорожувати громадським транспортом.
Того разу я поверталася до міста від мами. На руках не лише малюк, але й купу важких сумок. Найрідніша віддала мені майже усі свої зимові заготівлі, щоб ми з Андрійчиком ні в чому не мали потреби.
Мені всього лише 24, а я вже матір-одиначка. Мій коханий хлопець, як тільки дізнався про мою вагітність — втік одразу. Без вибачень, пояснень і виправдань. Тепер тягну малого на собі. Якби не мама — страшно уявити, що було б зараз зі мною і моєю дитиною.
Я про це часто думала, особливо тоді, коли їхала в потягу. То вже була 6 година нашої мандрівки, тож Андрійко почав вередувати. Як могла його розважала, забавляла, на руках колисала.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Добре, що люди у вагоні виявилися дуже доброзичливими — ніхто й словом не обмовився, коли я довго не могла заспокоїти малого. Зовсім навпаки — допомагали відволікти малюка.
Після кількох прочитаних книжок, гри зі всіма можливими забавками, які я мала при собі, і довгих розмов про дерева і тваринок, Андрійко таки заснув.
Я нарешті могла й сама прихилити голову до подушки. Ненадовго прикрила очі, думала подрімати. Аж раптом до мене підійшов якийсь чоловік. Він обережно торкнувся мого плеча і сказав:
– Вибачте, У Вас це випало.
Незнайомець поклав біля моєї голови невеликий конвертик.
Поки я второпала, що й до чого, сивоволосий чоловік вже вийшов з потягу.
Я дивилася на конверт і розуміла, що бачу його вперше. Відкриваю його, а там…. Кілька купюр і лист.
“Я захоплений тим, яку терплячість Ви проявляєте до своєї дитини. Ви неймовірна мама, і малюк у Вас просто чудовий! Сподіваюся, що моя донька буде такою ж, як і Ви. Мені б цього дуже хотілося. Купіть собі щось за ці кошти. І не гнівайтеся — це просто жест на знак моєї прихильності до Вас”.
Я була зворушена до сліз. Не могла повірити в те, що чужа людина здатна на такий вчинок милосердя.
Зберігаю цю записку по сьогоднішній день. Вона тепер мій талісман. Щоразу, коли мені погано або важко — я відкриваю і перечитую її. Це нагадує мені про те, якою мамою я є і якою маю залишатися до кінця своїх днів — люблячою, турботливою і доброю.
Іноді сумніви мучать наше серце, змушують засумніватися в собі, у власних силах. Тоді на допомогу приходять наші ближні, які навіть найменшим жестом милосердя можуть відігнати хмари темних думок з-над нашої голови. Тоді ми знову знаходимо в собі сили жити далі і робити те, що нам призначено долею.
Чи розчулила Вас ця історія?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Знаменита турецька маска с меду та кориці. Краще будь-якої салонної процедури
Якщо ви отримуєте ці знаки від Всесвіту, краще зупинитися просто зараз
Ми з ним прожили в шлюбі 35 років. І ось розлучаємося. Чоловікові 68, мені – 62
На мого чоловіка повелася 30-річна молодиця, яку цікавили статки її 60-річного обранця
Історія жінки, яку чоловік змушує зробити вибір між ним і її сином від першого шлюбу. Як знайти взаєморозуміння в сім’ї?
Невістка вирішила, що ми повинні їм подарувати або продати однокімнатну квартиру і віддати ці гроші, щоб вони могли взяти в іпотеку інше помешкання
3 важливі уроки кохання, які більшість жінок засвоює занадто пізно
– Ми з чоловіком жили в маленькій кімнатці, яка мала 8 квадратних метрів, – розповідає 34-річна Світлана. Я ще ніколи не жила в гірших умовах, хоча мені доводилося і раніше винаймати квартиру
14 звіряток, які більш емоційні, ніж гримаси Емілії Кларк
7 фільмів, заснованих на реальних подіях, в які складно повірити
