Я народився у сім’ї, яка не могла похвалитися чудовим матеріальним становищем. Мене ростила матір з бабусею, а батько зовсім не цікавився моїм життям. У нього була інша родина та інші діти. Нам неодноразово доводилося змінювати житло у пошуках кращих умов існування. Проте ситуація ставала все гіршою. Оскільки в матері з роботою виникали проблеми, то я з юного віку почав підпрацьовувати, щоб мати власні гроші на якісь солодощі. Через це у мене були проблеми в школі.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Після 9 класу я переїхав жити до бабусі Соломії, рідної сестри моєї справжньої баби. Разом з нами мешкав і дідусь. Пара не мала своїх дітей, тому радо прийняла мене у своїй двокімнатній квартирі. Я все життя буду їм вдячний за любов і турботу, яку вони проявили до мене. Бабуся Соломія купувала мені новий одяг і допомогла вступити в інститут. А ще вона смачно годувала мене і навіть записала в спортивну секцію.
Оскільки близьких родичів старенькі не мали, то й квартиру залишили мені у спадок.
Бабуся з дідусем робили все можливе, щоб я ріс у комфорті. Натомість вони наголошували на тому, що моїм обов’язком є добре вчитися. Адже лише після успішного закінчення вищого навчального закладу я міг знайти хорошу перспективну роботу.
Я не хотів підвести своїх близьких і втратити квиток у краще життя, тому зі всіх сил старався підкорювати нові вершини.
Проте доля мала свої плани. В університеті я закохався у свою одногрупницю. Між нами спалахнули взаємні почуття. Ми продовжували старанно вчитися і на секцію тепер ходили разом. Проте бабуся з дідусем були категорично проти моїх стосунків з Олесею.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Баба Соломія постійно повторювала, що мені потрібно зосередитися на навчанні, а не на гулянках. Проте викинути Олесю з голови я не можу. У мене до неї щирі почуття. Дівчина полонила моє серце своєю добротою та безпосередністю. Поруч з Олесею моє життя сповнюється новими барвами. А ще дівчина самостійна і абсолютно безкорислива. Вона не дозволяє платити за неї в магазині чи кафе. І подарунки приймати Олеся не хоче. Щоб вона взяла шоколадку доводиться довго її про це просити.
Однак на думку бабусі Соломії Олеся хоче отримати від мене якусь вигоду. Скоріш за все, вона пригледіла мою квартиру в центрі міста. Такі беззмістовні звинувачення обурюють мене. Я навіть поцікавився одного разу, чи готова дівчина жити разом зі мною в гуртожитку. На це вона відповіла згодою і з усмішкою додала, що її не цікавлять жодні матеріальні цінності. Головне, бути разом, адже в цьому й полягає щастя.
Вчора бабуся Соломія поставила мене перед фактом, що я повинен обрати щось одне: або квартиру, або Олесю. У першому випадку я залишаюся жити зі старенькими і отримую свій спадок, а в другому заповіт анулюється і я залишаюся на вулиці. Звичайно, що я безсумнівно обираю кохання, проте куди мені податися – не знаю. Олеся живе з сестрою в гуртожитку, тому не може мене взяти до себе. На оренду житла грошей також немає, адже увесь свій вільний час я присвячую навчанню, а працювати нема можливості. Не знаю, як мені бути…
Що б ви порадили юнакові, який опинився в такій ситуації?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
