Лариса належала до того типу жінок, які завжди добиваються всього, що хочуть. За таким же принципом вона намагалася виховувати свого сина, щоб потім пишатися його успіхами у житті. Та було одне “але” – її чоловік.
Віктор був простою людиною, навіть трохи неамбітною, але доброю. Тож жінка з часом для себе вирішила, що їм у різні сторони життя і лиш чекала слушного моменту.
Коли вона тримала у руках ключі від омріяної трикімнатної квартири, то не тямилася від радості. Лариса важко працювала довгих 5 років заради здійснення своєї мрії. Ба більше – вона брала участь у будівництві!
Вони з Віктором одружились досить рано. Жили разом з мамою дівчини у старенькій однокімнатній квартирі. Сам чоловік був з гуртожитку, тож вибір де залишитися був очевидним.
Якось Лариса дізналася, що в замін за допомогу у будівництві нового ЖК у ньому ж дають квартиру і двома руками спохватилася за цей шанс. Думала чоловік підтримає її та почне старатися на благо їхньої сім’ї, піде працювати на будову, але особливого ентузіазму в його очах і діях не було.
Тим часом у них вже народився син, тож мрії про краще життя Ларисі довелося відкласти до того, як син не піде в садок.
Потім Лариса сама почала ходити на будівництво, що тривало 5 років. Та усі витрачені зусилля були того варті. Вона стала власницею просторої квартири. Нарешті вони могли насолодитися власним простором.
Через два роки не стало матері Лариси – її єдиної найближчої людини, що підтримувала її у всьому. Втрата сильно підкосила жінку, вона довго приходила до тями від горя. А коли нарешті відійшла, то побачила своє життя зовсім з іншого боку.
Чоловік все частіше зникав, почав випивати, влаштовував скандали. Лариса не стала відкладати розлучення. У суді після поділу майна усі залишились задоволеними.
Трикімнатну квартиру довелося обміняти на дво- і однокімнатну. О це так пощастило тому Віктору. За життя навіть пальцем не поворушив заради квартири, а тут отримав власну однокімнатну.
Та Лариса нарешті могла жити спокійно. Минуло ще кілька років і не стало і Віктора – спився.
Коли Іван подорослішав, то познайомив матір зі своєю дівчиною Світланою. Невдовзі вони переїхали у квартиру батька. Навіть завелися розмови про весілля. От тільки майбутня невістка посміла висувати до Івана та Лариси вимогу:
– Я вийду за нього заміж тільки після того, як ви віддасте нам двокімнатну квартиру! – гордо промовила Світлана.
Лариса лиш посміялася з неї. Не на ту напали, яка буде слухати витребеньки якоїсь дівки. Та Світлана не збирається відступати, наполягала хлопцю переконати матір.
– Ти ж повинен зрозуміти! З появою дитини нам знадобиться більше місця! Інакше я за тебе не вийду! – хитрувала дівчина.
Та Іван був чесною людиною, він не вмів нахабно випрошувати чи вимагати. Та і Лариса не збиралася так просто обмінюватися квартирами на які вона так важко заробляла.
– Якщо хочуть собі кращого – нехай працюють! – переконувала себе жінка.
Мало того, вона допомогла молодим зробити ремонт у ванній, купила нове ліжко з матрацом – це вже можна було рахувати за щедрий весільний подарунок.
Вона цілком заслужила пожити тепер для себе, у власне задоволення. То ж досі з інтересом спостерігає за тим скільки ще та норовлива невістка буде показувати свої “коники”.
Як думаєте, дівчина вгомониться? Чи правильно вчиняє Лариса?
Фото з відкритих джерел
